|
Чоловік середніх років непримітної зовнішності, в окулярах і плащі, прибув до зали офіційних делегацій аеропорту "Бориспіль", і, не затримуючись на першому поверсі, де збиралися журналісти, піднявся на другий.
Там він сів на диван, розгорнув німецьку газету Frankfurter Allgemeine та занурився у читання, аж поки не оголосили посадку.
У числі інших іноземець піднявся на борт Іл-62, який невдовзі набрав висоту і відправився у десятигодинну подорож до Токіо.
Цій особі було заброньовано місце неподалік від Юлії Тимошенко, в першому салоні літака з надписом "Україна" на борту, яким делегація уряду відбула до Японії.
Хто цей загадковий персонаж, більшість людей в оточенні Тимошенко сказати не змогли.
"Здається, його звати Ден, він – ірландець, радник прем’єра, - сказав чиновник, який щодня стикається з Тимошенко на роботі, й додав, - Я сам його вперше побачив у літаку".
Однак на сайті уряду ви не знайдете жодної згадки про призначення когось подібного консультантом Тимошенко.
Ще більше здивування викликала картина, коли в Токіо ця людина сіла за стіл з боку української делегації на зустрічі Тимошенко з японською федерацією бізнесу "Кейданрен".
Ім'я незнайомця – Кеннет Мерфі, він – американець і профіль його діяльності можна окреслити як "лобіст Юлії Тимошенко на міжнародній арені".
Мерфі вже не перший рік працює з Тимошенко. Він випадково потрапив у кадр під час візиту Тимошенко до Парижу в березні 2007, коли вона була депутатом-опозиціонером.
В лютому 2008 Мерфі супроводжував Тимошенко під час візиту до Брюсселю на конференцію жінок-світових лідерів.
А в березні 2009 Мерфі можна було побачити за столом на переговорах Тимошенко з прем’єр-міністром Франції Франсуа Фійоном.
Сам по собі цей факт є абсурдним – що міг робити громадянин США на двосторонній зустрічі керівників урядів України та Франції?! Чи отримав він від СБУ допуск для роботи з державною таємницею? Де гарантії нерозголошення ним почутої інформації?
Чи можливо таке взагалі уявити в цивілізованій європейській країні, коли глава уряду часто не бере на переговори дипломатів, але допускає присутність сторонніх осіб?! І що заявила би Тимошенко, якби прем'єр Янукович возив з собою на міжнародні раути Гліба Павловського або Сергія Маркова?
Водночас це все вказує на особливу довіру Тимошенко до Мерфі, враховуючи, що з боку України там були тільки віце-прем'єр Григорій Немиря, керівник апарату прем’єра Михайло Ливинський, перекладач і посол.
Зовсім нещодавно Кеннету Мерфі вдалося легалізувати своє перебування в оточенні Тимошенко, і тепер він має посвідчення позаштатного радника віце-прем'єра Немирі. Наказ про це був підписаний 15 січня 2009 року.
Дивно, але згаданий факт досі ніде не був оголошений в пресі, хоча український уряд має лише двох іноземних консультантів – Кеннета Мерфі у Немирі та Ханне Северінсен у Тимошенко.
Як вдалося з'ясувати, раніше виникали непорозуміння в зв’язку з відсутністю у Мерфі офіційних підстав перебування поруч з Тимошенко. Наприклад, у 2008 під час поїздки до Брюсселю оточення Тимошенко вимагало, щоб для Мерфі було надано окремий автомобіль, не пояснюючи його статусу.
Хто ви, містер Мерфі?
"Українська правда" звернулася до Григорія Немирі з проханням пояснити, яку роль виконує Кеннет Мерфі, та надати його біографію.
Відповідь віце-прем'єра, яку він передав через свого прес-секретаря, була лаконічною: "Кен Мерфі – автор чотирьох книжок, в тому числі про теорію демократії. Він працює радником на громадських засадах, тобто українська держава не сплачує за його послуги".
Міністр Кабінету міністрів Петро Крупко відмовився надати біографію Мерфі, яка наявна в секретаріаті уряду, пославшись на конфіденційність цієї інформації.
Хоча прізвище Кеннет Мерфі – доволі поширене в англосаксонському світі, "Українській правді" вдалося з'ясувати деякі подробиці постаті новоявленого радника українського уряду.
Отже, згадка про Мерфі присутня в статті, розміщеній на французькому передплатному сайті "Intelligence Online" 6 квітня 2007 року, яка вийшла відразу після перебування опозиціонерки Тимошенко у Парижі.
"У питаннях координування своєї лобістської діяльності в західних столицях, колишня муза помаранчевої революції покладається на досить обізнаних американських радників. У ході своєї поїздки до Парижу Юлію Тимошенко супроводжував американець Кеннет Мерфи, професор міжнародних відносин в Колумбійському університеті, який є її консультантом у питаннях дипломатичної стратегії та готує її до майбутньої поїздки в Китай..." – писав "Intelligence Online".
Зрештою, Тимошенко в Китаї не побувала. Хоча, як з'ясувала "Українська правда" в дипломатичних колах, вона тривалий час справді намагалася отримати запрошення до Пекіну. Однак, стверджують джерела, Ющенко і Тимошенко мають там імідж людей, які прийшли до влади завдяки втручанню США, і тому є не дуже бажаними гостями.
Серед проявів активності Мерфі, яку вдалося виявити "Українській правді", є таке: він, наприклад, допомагав з оприлюдненням статей за підписом Тимошенко у європейській пресі.
А свій рейтинг в очах прем’єра Мерфі підняв тим, що начебто це він забезпечив появу фото Тимошенко разом з Ангелою Меркель та Сільвіо Берлусконі на першій шпальті Financial Times в червні 2008 року. Це настільки сподобалося Тимошенко, що згадану фотографію вона поставила у рамку в себе в кабінеті.
В інтернеті є декілька згадок про Кеннета Мерфі, і вони не створюють про нього враження як про визначного вченого.
У 1998 році він був одним з трьох співавторів книги "Capitalism with a Comrade's Face", а в 2005 видав книгу "Unquiet Vietnam" про В’єтнам після війни зі Сполученими Штатами.
При чому відгуки на останній його доробок були неоднозначні. В рецензії на сайті Times Higher Education звертають увагу на те, що при прочитанні складно зрозуміти, коли була написана книга. Як зрештою з'ясувалася, поїздку до В’єтнаму Мерфі здійснив за десять років до опублікування свого твору.
На сайті "Проект Синдикат", за допомогою якого вчені та експерти поширюють свої публікації в міжнародній пресі, є одна стаття Мерфі на тему неоконфуціанства, датована 2005 роком.
Там же вказано, що Мерфі на той час працював старшим науковим співробітником при Смольному Колегіумі Санкт-Петербурзького університету, однак на сайті цього закладу відсутні будь-які згадки про нього.
Зателефонувавши до Смольного інституту, "Українська правда" дізналася, що насправді Кен Мерфі має зовсім інше відношення до Смольного Колегіуму.
"Він у нас ніколи не викладав, а входить до опікунської ради. Востаннє ми його бачили у червні минулого року. Загалом він консультант з політичних питань, і частіше буває у вас на Україні, ніж у нас", - сказала співробітниця зі Смольного інституту, але не змогла сказати, яку структуру Мерфі представляє в опікунській раді.
Так само "Українській правді" не вдалося знайти жодної онлайн-згадки про Мерфі в контексті престижного Колумбійського Університету, професором якого він представлявся, коли супроводжував Тимошенко до Франції у 2007 році.
Про наукові публікації Кеннета Мерфі неможливо нічого з'ясувати через інтернет, що є дивно, коли на Заході саме мережа є середовищем для поширення вчених творів. На сайті Google Scholar вдалося знайти згадку тільки про його книгу десятирічної давності "Capitalism with a Comrade's Face", написану в співавторстві.
У рецензії до твору "Unquiet Vietnam" на сайті газети The Times сказано, що Мерфі зростав у США, а тема В’єтнаму є для нього болючою, бо там під час війни вбили його брата.
Тут же повідомляється, що Мерфі є колишнім журналістом The Times та The Economist. Однак в інтернет-архіві The Times не можна знайти жодної статті, підписаної ним. Перевірити його творчий доробок в The Economist неможливо, оскільки там публікації взагалі не містять автора.
Звичайно, все це не може вказувати на непрофесійні якості Кеннета Мерфі як "радника з дипломатичної стратегії" Юлії Тимошенко, але щонайменше потребує називати речі своїми іменами.
"Українська правда" звернулася до Григорія Немирі з проханням надати координати містера Мерфі, однак відповіді не отримала.
В кар’єрі Мерфі прослідкується інша лінія – це його зв’язок з інституціями, які підтримував Джордж Сорос.
Так, в статті International Herald Tribune за травень 1996 року є згадка про Мерфі як про економіста, що працював у проекті з питань приватизації Центрально-Європейського Університету, заснованого Джорджем Соросом у Будапешті.
У передмові до його роботи "Capitalism with a Comrade's Face" також сказано, що "ця книга не була би неможлива без щедрої та надійної допомоги Джорджа Сороса".
Ще одне посилання – у 2001 році була видана "Історія Трансільванії" в рамках проекту "Atlantic Studies On Society In Change", асоційованим редактором якого також був Кеннет Мерфі, а підтримувався він угорським Фондом Сороса.
Враховуючи, що з Соросом давно, майже 15 років співпрацює і Немиря, саме цей майданчик міг бути місцем їхнього знайомства та подальшої співпраці.
Але загадкою є інше – як американський радник міг потрабити на літак українського уряду до Японії, якщо він не був включений до делегації?
"Українська правда" звернулася до керівника апарату Юлії Тимошенко Михайла Ливинського, який повідомив, що Кеннет Мерфі виклав власні кошти за квиток авіакомпанії "Україна" до Токіо та за перебування в японській столиці.
Загалом, за його словами, це вартувало понад 22 тисячі гривень. "Українська правда" направила офіційний запит до Кабінету міністрів надати копії документів сплати за переліт пана Мерфі до Токіо.
Враховуючи слова Григорія Немирі, що Мерфі працює з ним на громадських засадах і не отримує зарплатні, значить, є структури, які не лише покривають його поточні видатки як то квитки на літак, але й сплачують йому гонорар.
У зв’язку з цим виникає логічне запитання – хто фінансує радника українського уряду, який присутній під час багатьох міжнародних вояжів Юлії Тимошенко, в тому числі на конфіденційних зустрічах, та займається створенням іміджу українського прем’єр-міністра за кордоном?
Цікаво, що колись сам Григорій Немиря у публічних виступах не схвалював залучення іноземних консультантів українськими політиками. В 2007 році в інтерв’ю The New York Times він дорікав Януковичу в зв'язку з використанням ним американських радників.
"Вони просто запаковують Януковича в нову обкладинку та вчать використанню деяких технік. Це є прояв пострадянської політичної культури", - стверджував тоді Немиря, який сьогодні сам опинився перед обличчям аналогічних звинувачень.
| 
