|
Призначивши дату проведення виборів глави держави, Верховна Рада спеціально чи мимохіть запустила дискусію на тему, яким повинен бути новий Президент. Сьогодні можна говорити про те, що йому доведеться вирішити низку завдань, які ніхто не ризикне назвати простими.
Цілі визначені, завдання зрозумілі?
Спершу нагадаємо про початкові умови: Україна перебуває в глибокій економічній і фінансовій кризі. За будь-якого розкладу, незалежно від ступеня пов`язаності з парламентськими виборами, президентська кампанія буде брудною і наповненою взаємними звинуваченнями і викриттями. Якщо в 2004 році мільйони людей асоціювали президентські вибори з можливими масштабними змінами в країні, то зневіра і апатія, які охопили сьогодні суспільство, укупі з економічними проблемами, не дають видимих переваг жодному реальному кандидату. Агітаційні кампанії будуть бюджетними – гаманці потенційних спонсорів значно схудли. Вирватися вперед і виграти вибори виключно «на класі» жоден з фаворитів не зможе - кожного чекає важка кампанія.
Перед кандидатами в Президенти є, як мінімум, дві очевидні загрози. Перша - підбиття підсумків виборів не Центрвиборчкомом, а судами, що поступово перетворюються на ключовий елемент української політики. Незалежність судової влади як одна з основ демократії у вітчизняних реаліях перетворилася на безкарність служителів Феміди за прийняття рішень, біля яких закони і близько не лежали. Друга загроза - можливість переформатування президентських повноважень вже під час кампанії. У наших політиків ніщо так не виходить класно і злагоджено, як удвох дружити проти третього. Віктор Ющенко відчув на власній президентській каденції, до чого приводять подібні зміни правил після початку президентського марафону. Втім, це не зупинило його і не змусило відмовитися від ініціативи про ухвалення нової редакції Конституції.
Логіка президентської кампанії така, що її учасники матимуть постійні спокуси «розірвати» країну, втіливши в життя думку, яка насаджується з Росії, про Україну як failed state (державу, що не відбулася). Не варто думати, що в Кремлі не зробили висновки з помилок, допущених в 2004-му: там сьогодні розраховують зробити ставку не на одного кандидата, а ініціювати процес ослаблення України в цілому. Чи то парламентська республіка, чи поглиблення розколу між Сходом і Заходом або просто тривалий конфлікт еліт - у Росії спробують використати будь-яку можливість для посилення впливу на Україну. Щоб іншим не кортіло чинити опір диктатові тандему Кремль - «Газпром», який вміло перекладає власні проблеми на плечі інших.
Розраховувати на «руки» Вашингтона і Брюсселя під час президентської кампанії, як мінімум, наївно. За океаном, схоже, тільки-тільки проводять справжню інвентаризацію наслідків економічної кризи, і навіть Барак Обама не в змозі поширити на Україну нове політичне мислення (про спекуляції на цю тему - трохи нижче). Європейський Союз переживає конфлікт старожилів і неофітів, тому роздавати аванси такій великій державі як Україна остерігатимуться і ті, й інші - за нашої політичній нестабільності.
Порядок денний для нового Президента
Виходячи з вищесказаного, основне завдання для майбутнього глави держави: утримати країну, Президентом якої він буде обраний. Відцентрові тенденції і економічні проблеми, ситуативні сепаратисти і політики, що звикли постійно озиратися на зовнішні центри впливу, - ось головні супротивники майбутнього Президента. Стати лідером тільки Правобережної або Лівобережної України - не велика заслуга, в історії України таке вже було, і неодноразово. Схоже, претендентові на перемогу доведеться таки висунути вивірено точну національну ідею - і щось реалістичніше, ніж перспектива вступу в НАТО або галопуючої євроінтеграції. По суті, новому Президентові доведеться переглянути нинішній набір політичних лекал і перекроювати країну, укріплюючи міжрегіональні зв`язки.
До речі, про Обаму. Його політичний досвід «людини нізвідки», який не був заплямований приналежністю до істеблішменту, може використовуватися в Україні в обмеженому об`ємі і далеко не кожним. Різні традиції, різна політична історія. Спокуса сліпо копіювати кроки першого темношкірого американського президента швидко зіткнеться з українськими реаліями. Навіть використання вдалих знахідок можливе після серйозної адаптації. Та й сам новий глава Білого дому, як показало призначення держсекретарем Хілларі Клінтон, не такий вже бунтар, як хотілося б багатьом його співвітчизникам.
Майбутньому українському Президентові доведеться не просто відновити національну ідею, вибравши щось більш консолідуюче, ніж пошук зв`язків з трипільською культурою. Ще одне завдання - реально позначити місце України в майбутньому світі і Європі. Це не просто побажання, оскільки світ стає все більш конкурентним, таким, що вимагає не надимати щоки кредитними коштами, а шукати реальні підходи до оцінки власного потенціалу.
Президентська кампанія - це завжди парад апріорі нездійсненних обіцянок, але в умовах кризи майбутньому Президентові доведеться говорити правду. Не тільки про підступи конкурентів, але і про майбутнє країни, інакше дострокові вибори в Україні можуть стати тенденцією.
Вже зрозуміло, що новому главі держави доведеться показати здатність вживати антикризових заходів в економіці і політиці. Ті, хто думає, що Україна досягла дна, глибоко помиляються, упевнені в здатності «старого не рушити, нового не будувати» можуть опинитися витягнутими з владних крісел некерованим натовпом у пориві протесту. Українці довго розгойдуються, але протестують зі смаком. Створити баланс влади і передумови для її постійного оновлення, підживлення свіжими ідеями майбутньому лідерові країни життєво необхідно.
В Україні мільйони людей, яким вік дозволяє балотуватися в Президенти. Хто ним стане? Велика політична гра тільки починається.
Євген Магда
|
