Із щоденника Сергія ФЕДАКИ…
Страсний тиждень і особливо страсна п’ятниця налаштовують на те, щоб зупинитися, оглянутися навколо себе і зазирнути до суті подій. Задуматися про нинішні події на фоні вічності. Січень був традиційно ніяким, лютий – суцільна розкачка, зате у березні події буквально зірвалися з ланцюга. Безперечно, їх підштовхує криза, викликана нинішнім безвладдям в Україні і трішечки підсилена пертурбаціями світових фінансів. Але як казав
Той, про кого думаємо нині, Богу Богове, а кесарю кесареве. Наш кесар нині готується гідно завершити своє правління і відійти з актуальної політики в історію, стати вічними символом несправджених надій, ще одним доказом того, як тяжко відбувається український поступ до майбутнього. На зміну йому прийдуть люди зі ще більш кесарськими замашками. Вони в черговий раз спробують подружитися проти нього, але все це виглядає настільки огидно, тупо, по-жлобськи, що нині про це не хочеться думати.
Наша державність нині гниє, зовнішньо це дещо нагадує розклад Римської імперії, хоч причини зовсім інші. Тоді європейська цивілізація порятувалася завдяки новому слову, новому віровченню. Після античної епохи, яка закінчилася культом наживи, дерибаном усього на світі, культом деградуючих імператорів і кількома темними віками суспільної стагнації, настала епоха релігійного сплеску аж до фанатизму хрестових походів.
Середньовіччя цікаве тим, що на додачу до тваринного прагматизму і голого раціоналізму там з’являється містика як спроба прямого спілкування з надприродним, поширюється бодай на словах орієнтація на вічне, стверджуються загальноприйняті орієнтири суспільного розвитку. В цьому ідеалізмі середніх віків – їхня притягальна сила. Фактично і тоді магнати боролися за те, хто стане багатшим і впливовішим, але назовні боротьба все ж велася за правильне трактування Біблії. Нинішня же війна між українськими олігархами не прикрита геть нічим – звичайна дарвінівська гризня за виживання, деградація до тваринного рівня. Парламент схожий на квартет із байки, пересаджування з одного місця на інше ні до чого вже не приведуть. Усюди панують брехня, показуха і маразм.
Представники МВФ нагадують англійців, що махають перед носами індіанців скляними бусами, а туземці наввипередки підстрибують, аби ухопитися за ті цяцьки і ладні віддати за них все, що мають. Такого приниження Україна давно не мала, то справді наша Голгофа. Фраза про те, що воскресне й Україна, давно вже стала штампом, хоча вона далеко не очевидна. Історія знає чимало могутніх колись держав із яскравою історією, від котрих лишилися тільки спогади. Візантійці, ацтеки, інки, не кажучи про ще давніші цивілізації Месопотамії, процвиндрили свої держави, програли себе. Зараз на цьому шляху українці. Летимо у безодню сторчма головою. І справа не у фінансових труднощах.
Як свідчать експерти, на руках в українців 40-60 мільярдів доларів. Справа у загальній зневірі, у виродженні нашої еліти, у бракові перспективи. Наш народ звик жити за планом. Зараз немає ні плану, ні навіть прогнозу на найближче майбутнє. Є очікування президентських виборів, що нібито мають покласти край цьому в’язкому болоту, цьому падінню у нікуди. Справа не у твердій руці, хоча після рук, які нічого не робили, будь-яка інша рука за природою є твердою. Справа у нових людях, здатних повернути суспільству надію, самоповагу, віру у перспективу.
Нинішня же ситуація в державі абсолютно не християнська. Порушено всі заповіді і Старого Заповіту, і Нагірної проповіді. При владі і в опозиції люди, які просто є неадекватними. Про якісь моральні авторитети говорити не доводиться. Більшість же публіки намагається просто нажитися чи хоча би вижити в умовах нинішнього безладу. Формально християнство ніби відроджується в Україні, кажуть про 60 чи навіть 90% віруючих. Правда, зовсім незрозуміло, як вирахували ці явно завищені цифри. Безперечно, це видавання бажаного за дійсне.
Можливо, ми ще не сягнули свого дна, воно попереду – у повному падіння моралі, національній катастрофі і якихось масштабних катаклізмах. Суспільні хвороби зайшли так далеко, що побороти їх без цілковитого переродження вже навряд чи можливо. Оце і є наші страсті, котрі триватимуть і в травні, і в інші місяці.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
