|
Заворушення наростають, і Тимошенко повертається до Москви по допомогу. Росія вимагає жорстких політичних та економічних поступок... Путін повертає собі президентство... Сценарії можливих катаклізмів...
До уваги читача – перша частина статті Єна Бреммера, керівника американської консалтингової структури Eurasia Group, яка спеціалізується на прогнозуванні й оцінці політичних ризиків.
Статтю розміщено на сайті американського журналу Foreign Affairs.
Швидкість глобального економічного спаду, здається, спадає, але масштаби рецесії посилюють наявні в десятках країн політичні тертя (деякі з них породжують нові тертя), оскільки уряди зіткнулися з підвищеним ризиком переворотів. Сотні мільйонів людей у всьому світі тепер можуть з набагато вищою ймовірністю, ніж шість місяців тому, втратити свої робочі місця, домівки, заощадження, а також забезпечені державою субсидії та послуги, які захищають їхню купівельну спроможність. Урядовці різних регіонів світу заворушилися, щоб мінімізувати втрати, але не всі мають добрі можливості здійснити це.
Ось чому ми ввійшли до періоду, коли так звані „товсті хвости” – ризики низької імовірності й потужної дії, які зустрічаються частіше, ніж ми думаємо, – становитимуть підвищену небезпеку для ринків. Найбільші з цих небезпек знаходяться в країнах, що розвиваються, у тих місцях, де середні класи є менш міцні, а наявні політичні інституції більш уразливі. Непевність в економіці загрожує перекинутися на політичне середовище, і це найближчим часом: усі сценарії, які розглядаються, можуть реалізуватися протягом наступних 12-18 місяців.
Десять найнебезпечніших „товстих хвостів” взято з однойменної книжки (The Fat Tail) автора, написаної у співавторстві з колегою Престоном Кітом і подано у порядку спадання важливості. Порядок цей визначено поєднанням потенційної величини впливу на ринки та ймовірності того, що вони матимуть місце.
Кожен із цих сценаріїв залишається малоймовірним. Але в будь-якому разі вплив глобального економічного перегріву на реальну економіку окремих держав різко підвищив імовірність „товстих хвостів” з 2–3% шість місяців тому до 10–20% сьогодні (і до 30% у випадку Пакистану).
Ось перші п`ять. (Наступні п’ять будуть далі).
1. Військові знову беруть владу в Пакистані
Існує підвищена імовірність того, що протягом найближчих місяців глобальна економічна криза повалить політичне керівництво Пакистану. В умовах економічної кризи, яка додалася до проблем уряду, Пакистан постав перед політичним сум’яттям, нестачею енергії, високою інфляцією, зростанням безробіття, а також перед погіршенням ситуації у сфері безпеки. Весь час озброєні бойовики здійснювали дедалі зухваліші напади по всій країні. Після удару, завданого рецесією, уряд втратив доступ до капіталу. Уряд, очолюваний Пакистанською народною партією (ПНП), тепер мусить вести дуже непопулярну фінансову й економічну політику, яка ще більше посилить його політичних ворогів і послабить контроль над владою.
За сценарієм „товстого хвоста”, опозиція в особі Пакистанської мусульманської ліги „Наваз” використовує економічну кризу для того, щоб мобілізувати демонстрації, які зведуть поліцію та протестувальників у гарячому конфлікті. Бойовики продовжують поширювати свій вплив за межами племінних ареалів і Північно-Західної прикордонної провінції – і напружені відносини переходять у стан кипіння. Як і в 1990-х, військові втручаються, виганяючи президента Азіфа Алі Зардарі й уряд ПНП і встановлюючи перехідний режим, який вони можуть контролювати.
Цей сценарій мав би серйозне значення для Сполучених Штатів, Індії, Афганістану і для іноземних інвесторів. Незважаючи на застережні заклики від адміністрації Обами, Конгресс зі своєю демократичною більшістю засудив би такі кроки й цілком міг би зупинити украй необхідну країні допомогу. Індійський уряд тримав би військовий режим на відстані довжини зброї. Так само чинив би й Афганістан, де зростав би вплив Талібану й експортованого тероризму. Найближчим часом пакистанські військові відновили б цивільний лад. Але в довшій перспективі тривала битва за відновлення демократії в Пакистані знову загострила б потенційно смертельні напружені відносини.
2. Україна повертається до Росії
У найближчі місяці існує підвищений ризик того, що економічна криза змусить Україну повернутися до Росії і віддалитися від Європейського Союзу та інших західних інституцій – у пошуках фінансової допомоги. Згідно з цим сценарієм політична конкуренція між прем`єр-міністром Юлією Тимошенко, президентом Віктором Ющенком і лідером опозиції Віктором Януковичем призводить до невдач у виконанні умов, необхідних для отримання позики МВФ і затримки у виділенні подальших траншів цієї позики розміром 16,4 мільярда доларів. Уряд Тимошенко тоді усвідомлює, що нездатен допомогти в боротьбі з кризою компаніям і банкам або впоратися з тяжкими наслідками зростання безробіття й падіння заробітної плати. Коли громадські заворушення вихлюпуються на вулицю, Тимошенко повертається до Москви для отримання надзвичайних позик. Росія вимагає жорстких політичних та економічних поступок, які дають Кремлю ще більші важелі в царині економіки та внутрішньої політики України. І залишає Україну більш залежною від російського газового експорту, ніж будь-коли.
Переговори Тимошенко з Москвою підживлюють негативну реакцію її прихильників у Західній Україні – регіоні, найбільш недовірливому до Москви. Президент Ющенко, відчуваючи можливість виграти пункти за її рахунок, замовляє розслідування. Це розпочинає новий раунд політичної боротьби, яка далі ускладнює співпрацю з МВФ. Збурення, які виникають у підсумку, відштовхують інвесторів, що задаються питанням про надійність своїх українських ділових партнерів, і утруднюють для МВФ можливість допомогти. Щоб задовольнити російські вимоги й негайно зайнятися кризою, уряд Тимошенко відвертається від переговорів щодо угоди про вільну торгівлю з ЄС. Сприятливі для інвесторів реформи блокуються, а перспективи всезагальної балканізації України по етнокультурній, релігійній та мовній лінії Захід – Південний Схід наростають.
3. Палацовий переворот у Росії
Цей сценарій передбачає, що російський уряд опиняється перед лицем низьких глобальних товарних цін протягом 2009 року, оскільки внутрішня економіка країни падає різкіше, ніж очікувалося. Розпочавшись у „містах однієї компанії” в Уралі й Сибіру, широкомасштабні протести, викликані втратою робочих місць, зарплат, слабким рублем і банкрутствами банків, поширюються до Москви і Санкт-Петербурга. Найсміливіші та найтісніше пов’язані з безкомпромісною “вертикаллю безпеки” (так звані “силовики”) ведуть націоналістів, комуністів і політичних опортуністів усіх сортів з метою вигнання ліберальних чиновників – від міністра фінансів Олексія Кудріна до президента Дмитра Медведєва.
Прем’єр-міністр Путін вирішує осідлати цю популістську хвилю й замінює західних ринкових технократів на спонсорованих “силовиками” “пустушок”. Путін закінчує чистки, закликаючи до президентських і парламентських виборів, повертає собі президентство і здійснює безкомпромісну економічну та зовнішню політику, інспіровану “силовиками”.
Російська політика набагато сильніше розвертається у бік авторитаризму, держава здійснює набагато сильніший контроль над ключовими секторами економіки, а зовнішня політика стає більш войовничою і менш передбачуваною – з наслідками, які турбують Україну та Грузію, так само як американських і європейських посадовців. На економічному фронті посилюється відплив капіталу, падають інвестиції, а фондовий ринок зазнає краху. Уряд знову запроваджує формальні засоби контролю капіталу, що супроводжується хвилею часткових націоналізацій ризикованих компаній. Знову проявляється історичний конфлікт Кремля з регіональними елітами Росії, особливо в найбагатших ресурсами частинах країни.
4. Корупційна криза Мексики
У Мексиці розкривають корупцію за участю високопосадового члена Кабінету міністрів або людини з близького оточення президента, які беруть хабарі від торговців наркотиками. Скандал, який спалахує в результаті цього, дискредитує безкомпромісну позицію президента Феліпе Кальдерона проти організованої злочинності, розпалюючи інтенсивну громадську критику й надаючи опозиції, Інституційній революційній партії та Демократичній революційній партії, рідкісні політичні можливості. Обидві партії вимагають президентської голови. Опозиційні губернатори й мери приєднуються до своїх партійних лідерів, частково з тим, щоб відвернути увагу від своїх власних невдач у скороченні наркоторгівлі й пов’язаного з нею насильства, а також у захисті життєвого рівня протягом періоду економічного спаду. Щоб відвести від себе критику, вони організують широкомасштабні вуличні протести в столицях штатів і в Мехіко. На тлі погіршення економічних умов і зниження рівня життя спровокована політична буря спричиняє відставку Кальдерона.
Довіра народу до федерального уряду падає до небувало низького показника, підриваючи здатність наступника Кальдерона зробити бодай щось. Новий президент, призначений законодавцями на об’єднаній сесії конгресу, є менш ринковим, ніж його попередник, і зупиняє прогрес структурних економічних реформ. У довшій перспективі відродження Інституційної революційної партії підриває стратегію агресивних дій проти організованої злочинності.
5. Нігерійська Федерація розпадається
Товстий хвіст тут становить собою розпад крихкої демократії Нігерії. Хвороби президента Умару Яр’Адуа змушують його йти у відставку. Процес пошуку наступника до краю напружує відносини, оскільки північні мусульманські губернатори вимагають, щоб віце-президент Гудлак Джонатан, південець і християнин з регіону дельти Нігера, відмовився від президентства. Оскільки глобальний спад додає до бюджетної напруги, декілька етнічних воєнізованих формувань дельти об`єднуються, щоб відрізати видобуток більш як 500000 баррелів нафти на день, наполовину скорочуючи виробництво Нігерії, яке становить приблизно 8% поставок у США. Збройні сили переміщаються сюди у великій кількості, поглиблюючи конфлікт у багатому на нафту регіоні.
Поєдинки між північними мусульманами й південними християнами живуть своїм власним життям, а круте падіння нафтових прибутків, які тримають країну вкупі, розриває Нігерію на етнічні анклави. Північні мусульманські штати приймають шаріат, а південні штати, які виробляють нафту, відколюються від них. Розвал Нігерії породжує кризу регіональної безпеки, оскільки десятки тисяч біженців тікають з країни, порушуючи етнічний баланс у сусідніх країнах.
З англійської переклав Микола Писарчук
|
