Колишній київський динамівець з Ужгорода про Лобановського. Тріумфи радянського футболу. «Пахтакор», що загинув у автокатастрофі. «Договорняки»
Матвій Бобаль – майстер спорту. Закінчив Львівський спортінтернат. Бронзовий призер чемпіонату Європи серед юнаків у складі збірної СРСР. Забивши по 8 голів, разом з Олегом Тараном, став кращим бомбардиром континенту серед юнаків. Виступав за команди: Динамо» (К) – 1975- 79, «Карпати» (Львів) – 1979-80, «Металург» (З) – 1981-82, «Закарпаття» (Ужгород) – 1983 роки. Суддя республіканської категорії. Президент та старший тренер ФК «Закарпаття» - 1994-96 роки. Під його проводом та тренера Роберта Бабича 1999 року збірна 16-річних юнаків Закарпатської області виборола чемпіонське звання України. Цими днями Матвій Бобаль святкує ювілей - перші 50!
- Ой, як швидко летять роки! Пане Матвію, а чи пам’ятаєте, як потрапили у київське «Динамо»?
- Це було 1975 року. Закінчивши 8-й клас Львівського спортінтернату, я приїхав додому, в Ужгород. Раптом біля нашого подвір’я загальмувала чорна «Волга»Звідти виходить дядько, представився татові: «Федір Медвідь із київського «Динамо»! Забираємо вашого сина у наш клуб!» У тата й мами від подиву - квадратні очі. Так я опинився на базі київського «Динамо» у Кончі-Заспі, де мене й поселили. Тоді старшим тренером «Динамо» був Валерій Васильович Лобановський. Першими моїми тренерами були ужгородці Томаш Пфайфер та Карло Олаг. А потрапив я у київське «Динамо» за рекомендацією Томаша Пфайфера. Моїми закадичними друзяками були Бессонов, Андрій Баль, Журавльов. У Лобановського від цієї «компашки» інколи розколювалась голова - зірвиголови! Мешкали в одному з будинків на площі Перемоги. Я в одній кімнаті - з Тараном, Бессонов – із Хапсалісом, Михайличенко – з Каплуном.
- Перший твій успіх?
- Це, без сумніву, виступи за збірну юнацьку СССР на чемпіонаті Європи в Бельгії, в якій я був капітаном, коли ми стали бронзовими призерами Європи, поступившись у півфіналі збірній Бельгії по пенальті. А за третє місце ми зі злості бахнули німців – 7:0! Німці не могли оговтатися. Гадали, що другий Сталінград почався – настільки сильним був шквал атак на їхні ворота! Між тим четверо з того юнацького німецького бундестіму нині - відомі у світі тренери. За нашу команду виступали такі відомі футболісти - як Чанов, Хачатурян, Хідіятулін, Михайличенко, Таран, Саулевич, Федоров, Ан, Журавльов, Баль та інші. Наступного року наша команда мала виступати на чемпіонаті світу в Тунісі. Проте призначили іншого тренера, і мене, який був завжди незручний для тренерів, не запросили в збірну…
«Дивом не полетів літаком з командою «Пахтакор», яка загинула в автокатастрофі»
- Про свій перший дебют в «основі» київського «Динамо» пам’ятаєш?
- Авжеж. Причому запам’ятав на все життя. Лобановський виставив мене в «основі» не де-небудь, а в Ташкенті проти місцевого «Пахтакора». Але, як потім мені сказали «дідусі» команди, не він мене одного Ташкентом провіряв. Скуштує, мовляв, пекла, тоді всі інші муки йому раєм покажуться. Це було в серпні 1979 року. А там – спекотище! В тіні зашкалює за 40. Словом, справжній Ташкент. Мовляв, подивлюся на тебе, Мотьку, в ділі за такої спеки, котру й верблюди не витримують! Грав правого хава. Хоча ми й програли 0:1, але особисто мені Лобан виставив достойну оцінку. «Мотю, ти - мужик!» - тільки й кинув у роздягальні на мою адресу після закінчення гри надто скупий на похвали Васильович. Я від щастя – на сьомому небі! Сам Лобан, диви, похвалив. І жодних медалей не потрібно – настільки слово Лобановського було авторитетним, дороговказом для нас! Утім, школа Лобановського процвітатиме ще 100 років – як футбольному теоретику й практику йому, на мій погляд, й досі нема рівних у світі. Словом, краще від нього ще ніхто не придумав – одні копії великого українського маестро! Удома ми обіграли ташкентців із рахунком 4:3.
- Але «Пахтакору» кияни програвали й з непристойним рахунком – 0:5?
- Це було до мене, аби врятувати «Пахтакор» од вильоту з вищої всесоюзної ліги. Одне слово, «договорняк».
- Загалом «Пахтакор» тоді була цікава команда. За неї виступали такі відомі гравці, як Агішев, Ан, Федоров, Загуменних, Ашіров, Чуркін, Хадзіпанагіс, Могильний… Ну, ти краще знаєш!
- Краще знає Копчений (сміється), мій друг, колишній суддя Сергій Поліщук. Найвідоміші з них були Володимир Федоров та Михайло Ан, котрі виступали в складі збірної СРСР. Утім, Ан з’явився у збірній Союзу кілька разів. І то виходив на заміни – надто був запальним характер, нестриманий. Судді протягом сезону могли двічі вилучити його з майданчика, що за радянських часів вважалось неприпустимим. Та й «фізухою» він програвав. Інша справа – Федоров. Нападник таранного типу, Володя частенько виходив в «основі» збірної СРСР.
- Звідкіля ти все пам’ятаєш?
- Тому що, як я вже згадував, ми разом виступали за юнацьку збірну СРСР, де я був капітаном. На жаль, нині їх нема серед нас – вся команда «Пахтакор» 11 серпня 1079 року загинула в автокатастрофі, що сталася над Дніпродзержинськом. Ташкентці летіли на календарну гру з мінським «Динамо». До речі, цим рейсом мали летіти й гравці київського «Динамо». Але на всіх квитків не вистачало, й ми полетіли іншим рейсом. А з того рейса до нас приєднався Олег Базилевич, який тоді був старшим тренером «Пахтакора», великий друг Лобановського. А наступного дня, на ранковій зарядці, Лобановський нам повідомив, що трапилося горе – у автокатастрофі загинула вся команда «Пахтакор»! І запитав, чи є добровольці, які у скрутну годину згодні виступати за узбецьку команду? У Ташкент погодився поїхати тільки один воротар Юрковський. А я, ще з одним закарпатцем Йосипом Микуланинцем, на запрошення старшого тренера Іштвана Секеча подався у львівські «Карпати» - міцно образився на Лобановського, що не виставив мене проти «Шахтаря».
«Астаповському я забив гол у ближню «дев’ятку» з кутового»
- У «Карпатах» у вас з Микуланинцем все складувалось чудово – закарпатська футбольна школа була тоді в СРСР у великій пошані! Маючи потужний удар, ти виконував всі «стандарти»…
- І не тільки виконував, але й забивав! Один із голів – воротарю московського ЦСКА Астаповському. Причому з кутового у ближню дев’ятку» в стилі Лобановського! А було це так. Я подаю кутовий. На передній стійці – низькорослий оборонець. Саух. Астаповський за футбольною хрестоматією, - у дальному куті. Дай, думаю, закручу у ближню «дев’ятку». Вистрілив. А тут, як заревуть трибуни – гол! А потім виник скандал… Із Микуланинцем ми сподівались, що закарпатець Іштван Секеч - як земляк буде нас цінувати не тільки за гру, допомагатиме. А вийшло все навпаки. При розподілу грошей, автівок виник скандал… І я подався у запорізький «Металург». Микуланинець – додому, в «Говерлу».
- Твій син Матвій Бобаль – нападник сімферопольської «Таврії». минулого року був кращим бомбардиром у першій вітчизняній лізі. Це у вас - по генах?
- Певно. Коли я ще навчався у Львівському спортінтернаті, то за один сезон в чемпіонаті Львова серед юнаків я, забивши 100 голів, побив рекорд. А загалом усі мої діти – спортивні. 12-річна Наталка – тенісистка, Юрій – футбольний арбітр. Так що ви ще почуєте про Бобалів! Приємного.
Філіп ЖИРОШ, Іван ЖИРОШ, спеціально для «НЕДІЛІ»
|
