У власній хаті господиня Людмила Тегза зберігає римські монети, 150-річні вишиті сорочки та ще кілька тисяч різноманітних старовинних предметів одягу та побуту. На відміну від звичних музеїв, де експонати ховають за склом і не дозволяють до них навіть доторкнутися, тут кожен предмет можна взяти до рук. А одяг і взуття – приміряти. Власниця унікальної колекції старожитностей шукає по Закарпаттю оригінальні давні речі, щоб зберегти їх для наступних поколінь.
У чотирьох кімнатах Грушівського музею виставлено понад п’ять тисяч експонатів. Цій приватній колекції старожитностей заздрять навіть державні музеї. Римські монети, сотні вишитих сорочок, рукописне Євангеліє та ще 65 релігійних фоліантів вісімнадцятого століття. А також взуття, зброя, глиняні тарілки, діжки та глечики, орнаменти на яких не повторюються. П’ятнадцять років тому художник Василь Тегза свої картини почав вимінювати на оригінальні предмети історії. Тепер його справу продовжує дружина.
Людмила Тегза, директор Грушівського історико-краєзнавчого музею "Сріберна Земля": "Йому настільки подобалося у музеї, що він хотів там жити. І коли він ходив по селах, коли малював ці картини, він каже: "Вивозять із сіл рушнички, прялки, абсолютно все, а що залишиться нашим дітям?".
Людмила Тегза експонати не ховає за склом, а дозволяє туристам навіть одягати. Цій домотканій вишитій сорочці – понад 150 років. Грубі конопляні нитки різали тіла наших прабабусь. Нині кожен відвідувач Грушівського приватного музею може приміряти давній одяг та взуття і сповна відчути дух старовини. До старовинних скринь, задерев’янілих від часу шкіряних черевиків та потрісканих чорних мисок тягнуться руки туристів. Експонати віддають людям свою столітню енергетику. Відвідувачі – у захваті.
Юлія Дімідова, відвідувачка музею: "Ни в одном музее не видела столько одежды красивой, чтобы примерять, одеть, почувствовать себя настоящей гуцулкой".
Алла Суліма, відвідувачка музею: "Можна поміряти, торкнутися, подивитися, як воно є, а у других музеях це все під склом і торкнутись не можна".
Під музей пані Людмила віддала половину своєї хати. Йому вже присвоєно звання народного. Щоб зберегти історію, культуру і звичаї закарпатців, жінка постійно поповнює колекцію старожитностей.
|
