Життя як сон
Життя в Україні нині схоже на якийсь хворобливий сон. Тут діє логіка навиворіт і відбувається, здавалося б, неможливе. Переговори Ю.Тимошенко і В.Януковича нагадують казку про лисицю і журавля: кожний дбає про те, щоб партнер так і залишився голодним. Ніхто нікому не вірить ні на грам.
Такі переговори можуть вестися до нескінченості, бо кожний чекає на помилку партнера і боїться схибити сам. Між тим з кожним днем здійснення конституційних змін стає усе менш реальним. Якщо ж переговори Ю.Тимошенко і В.Януковича зайдуть у тупик, останній спробує відправити уряд у відставку. Для цього достатньо голосів всіх регіоналів, комуністів і частини «Нашої України».
Інша справа, що створити нову коаліцію навряд чи вдасться. Хоча внесення кандидатури В.Януковича на прем’єра все одно може відбутися. Навіщо це йому здалося, важко збагнути. Можливо, на прем’єрській посаді він захоче здійснити пару популістських кроків для піднесення власного іміджу. Можливо, ідеться про банальний адмінресурс.
Можливо, це просто якийсь психологічний комплекс, що стартувати у президентське крісло слід виключно із прем’єрського. Тим більше, що і Ю.Тимошенко уходити з уряду не переможницею, а переможеною аж ніяк не з руки. Страшенно бракує громадянського суспільства, яке єдине могло би стабілізувати ситуацію. Тому-то і потрібна консолідація всіх без винятку здорових сил суспільства.
Мафія зараз консолідується, хоча там внутрішнє протистояння дуже сильне. То чому ж не може консолідуватися українська інтелігенція? Відповідь цілком зрозуміла – особисті амбіції, задавнені образи, різне бачення шляхів виходу. Будь ласка, можемо і далі боротися одне проти одного, і в черговий раз занапастимо власну державу, а потім знову будемо лити сльози і кивати на всіх навколо, окрім лиш нас самих. Одна лише держава без розвинутого громадянського суспільства не вирішує завдань збереження, розвитку, консолідації, зміцнення нації.
Останні чотири роки навели неспростовні докази цієї тези. Потенціал Помаранчевої революції вихолощено. Це сталося тому, що суспільство і перш за все інтелігенція самоусунулися від багатьох процесів і передовірили їх державі. Таке розслаблення було помилкою. Маємо Президента, котрий декларує себе патріотом, маємо багатьох патріотів України в уряді, хоч є там і патріоти інших держав.
Маємо окремих патріотів у парламенті, хоча більшість там просто гендлярів. Маємо молоді і у переважній більшості теж (хоч і не завжди, а все ж) патріотичні кадри державних службовців на місцях. А в результаті держава опинилася на краю прірви. Гірше ляхів свої сини її розпинають. Причина – у відсутності громадянського суспільства, яке би підставляло плече рідній державі. Всупереч усім заявам в Україні не розмежовано владу і бізнес.
Навпаки, вони зростаються, перетворюючи державу на мафіозне утворення. Поки це зростання триватиме, вийти з кризи неможливо. На наступних президентських виборах, мабуть, нам усім варто щодня, а краще щогодини повторювати собі першу біблійну заповідь. Не сотворімо собі кумира. Досить! Перед виборами нам оповідатимуть безліч казочок, але вірмо виключно в Україну. Слід обрати президента, який не допустить територіальних втрат, не нав’яже нашій державі різних кабальних договорів, не опустить наш престиж на міжнародній арені ще нижче. Хоча нижче, здається, вже нікуди. Саме так!
Нині не до жиру – бути б живу. Однозначно, що обрати ідеального президента не вдасться, його нині в Україні просто немає. Слід уважно придивлятися до всього, що нам пропонуватимуть і продатися якомога дорожче. А прийнятна ціна може бути тільки одна – виведення України з тієї руїни, в якій вона нині опинилася.
В усіх політичних партіях (крім хіба що зовсім уже маргінальних) існує українське і антиукраїнське крило. В одних сильніше одне, в інших – друге, але це є усюди. Інтерес патріотів полягає у посилення українського крила в кожній з наших партій і послабленні чи хоча би нейтралізації антиукраїнського. Нинішній рік втрачений для поступального розвитку України. Його буде змарновано на президентську кампанію. Але це треба пережити і вийти з політичної кризи оновленими.
|
