|
Кожна влада приходить зі своїми устроями, порядками, законами. Більше того, влада у всі часи та епохи мала вплив на церкву та прихожан. Відомо чимало випадків, коли люди із числа віруючих та духовних родин ставали атеїстами.
Непередбачувана доля спіткала і родину Женихів з Малого Раківця Іршавського району.
Павло Женюх приїхав у гірське село зі Словаччини у 1917 році. Був дяком у місцевій Покровській греко-католицькій церкві, збудованій з цегли (каменю) 1897 року, та вчителем музики у школі. Одружився з Єлизаветою Максимець з Рокосова. Мали семеро дітей. Коли малі підросли, то ходили колядувати по селу. То був родинний хор на три голоси. Всі діти, крім старшої Маргарити, отримали освіту.
Син Михайло, який народився 24 жовтня 1926 року і був шостою дитиною, а другим сином, мріяв піти стопами батька. Після закінчення семирічки навчався в Білківській горожанці. Потім – в Ужгородській семінарії. Та, радянська влада, прийшовши панувати на Закарпаття, все перевернула догори ногами.
- Прийшли руські і перед няньком зачитали наказ: «Товариш Женюх, у зв’язку з тим, що ви півцовчитель, дяк, ми вас знімаємо з педагогічної роботи», - розказує про долю свого батька 82-річний Михайло Павлович Женюх.
З того часу колишній дяк займався землею, городом, з чого сім’я і жила. Греко-католицька церква стала православною і перейшла у володіння Московського патріархату. Людям забороняли відвідувати храм Божий. На щастя, з нього не зробили ані складу, ані клубу, як це сталося з іншими церквами.
Михайло після закінчення семінарії став учителем початкових класів, згодом – навчав дітей малюванню. На вчительській роботі пропрацював 44 роки.
- Навіть страшно уявити, що син дяка забороняв учням ходити в церкву, - розводить руками Михайло Павлович. – А що було робити? Приходили з райкому партії і погрожували, що знімуть з роботи, якщо дізнаються, що мої учні знову ходили до церкви чи колядувати. Чехи і мадяри поважали вчителя, учні виховувались на духовних засадах, на релігії. Радянська влада зробила із вчителя ідеолога. Не можна було молитися, ходити в церкву, вірити в Бога. Треба було вірити у партію та Леніна.
До розмови приєднується дружина Ганна Юріївна. Вона пропрацювала 38 років вчителем початкових класів.
- Ми жили в Іршаві. З батьками ходили в греко-католицьку церкву. Коли прийняли Перше Причастя, то нам подарували ось такі святі обращики, - показує на стіні вицвілий образ.
– З Михайлом Павловичем одружилися в 52-му. Таємно повінчалися. Цей образ висів на стіні постійно, а коли по хатах ходили із райкому і дивилися, чи є портрет Леніна, то я у цю рамку вставляла Ілліча. Система наганяла на людей такого страху, що я боялася у своїй хаті, молилася під подушкою та ковдрою. Слава Богу, часи змінилися, і ми нині спокійно можемо ходити в церкву, молитися, пекти паски, колядувати.
Тетяна ГРИЦИЩУК, газета «НЕДІЛЯ»
На фото автора: Михайло Женюх
|
