Людям властиво переживати щодо себе почуття жалю. І справді. І тут нас образили, і тут обійшли, і тут не дооцінили. Ну, як тут не пожаліти себе коханого. Пожаліти, звичайно, можна, тільки не варто забувати про те, відчуття жалості до себе може украй негативно позначитися на вашому стані здоров`я.
Відразу слід обмовитися, що не слід плутати відчуття жалю до себе і здорову самооцінку, що дозволяє людині цінувати себе як особистість, як професіонала, як члена сім`ї.
На відміну від нормальної самооцінки відчуття жалю до себе є абсолютно негативною емоцією. Як і безліч інших негативних емоцій, наприклад, як відчуття ревнощів, жаль до себе має здатність ставати нав`язливістю. Ми один раз себе пожаліли, другий, утретє ми вже просто не можемо себе не жаліти. До чого ж веде таке нав`язливе відчуття жалю до себе? До хвороби.
Виявляється, що саме жаль до себе є однією з основних причин розвитку астенічної депресії і панічного розладу. Річ у тому, що жаль до себе виникає у момент певної стресової ситуації, при цьому замість боротьби зі стресом у людини розвивається реакція згладжування проблеми. Вона починає посилено себе жаліти, і їй починає здаватися, що стрес став менший. Проте це зовсім не так. Стрес нікуди не подівся, він просто сховався, пішов всередину, перетворився у те, що фахівці називають «дистрес». Боротися ж із дистресом дуже важко, набагато складніше, ніж із звичайним стресом.
Негативний вплив стресу на людський організм, а особливо дистреса, колосальна. Стрес і вірогідність розвитку хвороб тісно взаємозв`язані. Досить сказати про те, що стрес здатний знижувати імунітет приблизно на 70%. Очевидно, що таке зниження імунітету може вилитися у бдуь-що. І ще добре, якщо це будуть просто застудні захворювання, а якщо онкологічні хвороби?
Втім, відійдемо від стресу, як такого, і повернемося до почуття жалю до себе. Як вже було сказано вище, це відчуття стає причиною розвитку астенічної депресії і панічного розладу.
Так вже влаштований організм людини, що на жаль до себе він реагує викидом речовини, що носить назву ацетілхолін. Високі концентрації ацетілхоліну викликають ослаблення судинного тонусу, падіння артеріального тиску і поступовому розвитку стійкої гіпотонії.
Робота вегетативної нервової системи виявляється розхитаною, що неминуче веде до астенічної депресії і панічного розладу зі всіма ознаками властивими цьому захворюванню:
- відчуттям страху смерті;
- тахікардією;
- відчуттям браку повітря;
- нудотою;
- запамороченням;
- відчуттям слабкості і оніміння кінцівок тощо.
Не дуже принадна перспектива, чи не так? Тим більше що на сьогодні не існує по-справжньому ефективних способів лікування панічного розладу. Так чи варто жаліти себе?
| 
