|
Всі ми час від часу чуємо повні гордості слова: «Це наша зірочка». Одразу формується цілком однозначний образ співробітника, котрий уже починає показувати неабиякі (з точки зору успішності, звісно,) результати у своїй роботі, скромний і працьовитий. А ось при словах «Це наша зірка!» варіанти образу можуть уже бути різними, причому скоріш вимальовується картина, яка викликає нотки хоч і поваги, але з відтінком відторгнення. Все-таки, надто часто доводиться бути свідком того, як проявляється в цих «небожителів» ставлення до, як кажуть, людей земних. Очевидно, що випробування мідними трубами пройти дуже важко… а, може, навіть неможливо…
Такі очевидні симптоми…
Бути «зіркою» нині і престижно, і модно. Зірками стають не лише представники шоу-бізнесу (хоча першість у цьому процесі, безперечно, компаній. Колега вимагає до себе особливого ставлення, вважає, що він заслуговує на особливий режим роботи, більш високої заробітної плати і більшої свободи дій. Симптоми, як кажуть, очевидні – «зіркова хвороба»…
Симптоми зіркової хвороби проявляються однаково у всіх: людина порушує корпоративні правила, вимагаючи до себе особливого ставлення. Вона хоче, аби їй дякували за «виняткові» здібності та попередні заслуги, а не за щоденні результати. «Зірка» ні на хвильку не сумнівається, що вона «зірка», а, отже, і ставлення до неї повинно бути відповідним. Деякі люди, як твердять психологи, просто народжені для того, аби час від часу підчіплювати зоряну хворобу. Серед моїх сьогоднішніх колег зірок великих і малих не бракує. Кожен із них йшли до зоряності власними шляхами: хтось за якийсь місяць-два, хтось років десять.
Орбіти цих зірок, зазвичай, не перетинаються, кожна намагається бути центром. Коли ж таке стається, дуже цікаво спостерігати за поведінкою «зірок». Такого згустку пихатості та самовпевненості годі й шукати. Частіше це викликає тільки сміх, іноді – жаль. Спілкуватися з усіма колегами-зірками мені зовсім не обов’язково, а тому дискомфорту від такого «зоряного» неба не відчуваю. Втім, дітей мені з ними, як кажуть, не хрестити…
Коли людина переконана у своїй винятковості та унікальності, коли вона вважає, що є важливішою за інших, а тому може зверхньо до всіх ставитися, це, безумовно, симптоми зоряної хвороби. Але для того, аби відчути себе видатною, потрібен фон, на якому «зірка» світитиме. Безумовно, до появи «зірки» причетні і ті, хто її оточує, хто з нею працює. До прикладу, ліберальний бос, котрий не перестає нахвалювати «зірку» і не має сил присікти, як кажуть, хворобу в корені. Провокують появу «зірки» і співробітники, котрі надто емоційно захоплюються успіхами свого колеги. Як, скажіть, не захворіти, якщо довкола тільки й чуєш «ох!» та «ах!»?
Глас народу
- О, - з запалом згадує випадок у своїй фірмі підприємець Олег, - мав я «зірку» в колективі. Ні тобі зауважень зробити, ні порад дати – все сам знає, сам уміє. Ну, подумав я, якщо ти все знаєш і все вмієш – на тобі завдання складніше. Мучився довго. Не виконав. Звільнився з роботи. Перейшов працювати в іншу фірму, але на ту ж посаду, з тими ж обов’язками. Нехай. Життя все одно розставляє все на свої місця. Хоча, якщо чесно, я і сам перехворів зоряністю. Це було у 19 років, в армії. Добре, що це була хвороба скоріш дитяча, якою все одно треба перехворіти, і чим раніше, тим краще.
- Зоряна хвороба – це доволі розповсюджене явище, - запевняє Андрій, керівник однієї з дуже поважних державних структур. - На місцевому, як кажуть, рівні, це – тимчасове відключення від реальності. Як правило, це стається з людиною, яка стрімко зробила кар’єру, або навпаки, коли вона на цей зліт дуже довго чекала. Якщо керівник відчув, що в його колективі з’явилася зірка, треба діяти. Головне – не гратися в учителя та учня. Давати серйозні завдання і вимагати належного їх виконання. І ще: треба дати зрозуміти, що успіх – це результат роботи не однієї людини, а цілого колективу. За якийсь час «зірка» згасне. Повірте моєму досвіду.
- Якщо випадок безнадійний, то однозначно треба позбавлятися такої «зірки», - каже Валерій, лікар обласної клінічної лікарні і з сумом додає, - а з лікарями важко, особливо, якщо людина дійсно професіонал. Ну, як ти звільниш його? За що? За «зіркову хворобу»? Доводиться терпіти…
- У моїй компанії «зірок» дуже багато, - не приховує гордості Наталія, власниця туристичної агенції. – Всі вони високопрофесійні, талановиті, яскраві і самобутні. Всі вони дуже різні, але умудряються хоча й обертатися на різних «орбітах», але, зрештою, робити одну справу. А що вони говорять про себе поза роботою – чи то їх заслуга, чи то не їх – мене не цікавить.
- «Зірковість» - це хвороба молодих, - переконаний Василь, журналіст з досвідом. – Трохи похвалиш, трохи перехвалиш, подяку чи грамоту вручиш – і все: «зірка» засвітилася. Представники мого покоління «зірковість» не схоплять. Імунітет і таке інше. Хоча, багато хто з них в молодості мали цю хворобу. Нині – нормальні люди, з нормальною психікою. До речі, ті, хто не зміг побороти «зіркову» хворобу, залишилися, як кажуть, за бортом професії.
Етапи хвороби
Не знаю, чи це доказ того, що свого часу і я перехворіла «зірковістю», чи це все-таки результат багаторічного досвіду роботи в різних колективах, але, здається мені, і «зірки» бувають різними. І вони, презирливо-зневажливі, проходять свої стадії, розвитку. Від них, на жаль, не застрахований ніхто із нас. Просто не кожен з’являється у потрібний час у потрібному місці. Першим етапом руху до «зірковості» є «зірка незріла» (принаймні, так я її називаю). Серед моїх колег вони зустрічалися найчастіше: це, коли, нічого не вміючи, людина з повною впевненістю у власних можливостях, вимагає, аби їй доручили складні завдання. Її «зірковість» придушує рекомендації керівника, поради більш досвідчених співробітників і, тим більше, слабенькі прояви здорового глузду. За моєї практики, з моєї чи то легкої чи то важкої руки було звільнено кілька таких «зірок». Даруйте, але користі від них було у кілька разів менше, аніж нервових збуджень та виробничих проблем від їхньої «зірковості».
Другий етап – це «зірка зріла». Бодай по одній такій точно є чи не в кожному колективі. Придивіться: ваш колега може виконати завдання, але… не хоче. І тому, що знає з власного досвіду, що не справиться з ним стовідсотково, і тому, що вважає, що завданнями, з якими він не справлявся раніше, перейматися уже не варто, мовляв, це вже пройдений етап. І, якщо все-таки він його виконує, то з почуттям бридливості. І, нарешті, - «повна зірка». Це вже, без сумніву, клінічний випадок, коли співробітник, виконуючи будь-яке завдання, шукає натхнення у власній цінності для установи, в якій він працює. Результат його не цікавить, як і думка керівника та співробітників. Він «купається» у власній унікальності і задовольняється процесом.
Діагностика та лікування
Звісно ж, не завжди «зірки» - погані люди. Бувають і позитивні моменти: суперрезультати, до прикладу, приклад для наслідування, реальна підтримка молоді. Тоді виникає питання: як не переплутати дійсних, конструктивних «зірок», і «нереальних зірок» у різній стадії деструктивності? (М-м-м… Закрутила.) Напевно, основним критерієм є наявність замаху на так звану ієрархію. Тобто, коли від «зірки» чуєш фрази на кшталт «а навіщо це потрібно?», «що мені за це буде?», «чому я?» і так далі. Причому, фрази ці адресовано не стільки (точніше, ніяк аж) керівнику, скільки колегам, котрі в даний момент «випадково» опинилися поруч. І ці ж колеги, за переконанням «зірки», повинні настільки перейнятися проблемою, що пропозиції «давай, я зроблю», «та це для мене не проблема» летітимуть щосекунди і від кожного. «Зірці» це на руку. Аякже, з’ясовується, що керівник не вміє правильно розподілити завдання.
І що робити керівнику? Однозначно: оперувати «зірку». Ох, як це важко!!! З одного боку – треба! З іншого – а хто замість неї? Вибір важкуватий. Можна, звісно, не звертати увагу на неї, але ж… Де гарантія, що від цього виграє колектив (особливо у випадку, коли зірка дійсно чогось варта)?
Можна також (що робить багато моїх знайомих керівників) піти в зовсім інший бік: не звертати уваги на так би мовити шишковість співробітника. Нехай собі виступає в якості головного критика і представника невдоволених мас: «Ах, слово надається експерту з труднощів…». Та чи вистачить керівнику ресурсів для того, аби тримати цю «зірку» бодай насильно в уздечці? Якщо ні, то ситуація може бути схожою на шизофренію. не дай Якщо ж жоден із цих варіантів не спрацьовує, вихід один: пішов ти… Повірте, сама переконувалася в цьому неодноразово.
А яка профілактика?
До речі, нещодавно натрапила на такі результати соціологічних досліджень: 18% українців, котрі працюють, більш за все нервують на роботі через плітки, пусті розмови та манери «обговорювати своїх співробітників». На другому місці за кількістю негативних відгуків знаходиться паління. 16% респондентів засуджують цю шкідливу звичку своїх колег. А ось «бронзу» впевнено утримує «зіркова» хвороба. 14% опитаних твердять, що їх доводять до сказу негативні якості «зірочок» і «зірок».
Що ж до профілактики… Якою вона повинна бути? А ніякою!!! Та й навіщо? Адже «зірковість» - абсолютно закономірний і навіть корисний продукт розвитку будь-якого колективу. Результати ростуть. Фактура підлеглих розвивається. Інші співробітники бачать шлях для росту. Статус керівника закріплюється. Ієрархія шліфується. Одним словом – беремо цю «зірковість» в руки і спрямовуємо у правильне русло… бо, якщо «зірки» запалюються, значить це комусь потрібно?
Анастасія КОН, газета «НЕДІЛЯ»
|
