|
Депутати в передвиборчому угарі з згадали про виборців... Якби ПР хотіла дбати про Україну, то їй потрібно не грати роль народних захисників, а бути ними, домагаючись розірвання кабальних угод із Газпромом...
Якось під час телепередачі «Свободи слова» я мав нагоду сказати Голові Верховної Ради Володимиру Литвину, що якщо народні депутати приймають такі закони, як, наприклад, «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», то краще б вони взагалі не працювали, це обходилося б країни та її громадянам значно дешевше. Вкотре мені подумалося про це, коли дізнався, що 25 червня депутати проголосували (за основу) зміни до бюджету щодо збільшення прожиткового мінімуму та ухвалили в цілому Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" – щодо погодинної заробітної плати.
Так народні обранці в передвиборчому угарі за ініціативою представників Партії регіонів згадали про виборців і проголосували за підвищення вже з липня 2009 року прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 липня – 808 гривень, з 1 жовтня – 848 гривень. Для дітей віком до 6 років: з 1 липня – 727 гривень, з 1 жовтня – 764 гривні. Для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 липня – 930 гривень, з 1 жовтня – 977 гривень. Для працездатних осіб: з 1 липня – 860 гривень, з 1 жовтня – 900 гривень. Для осіб, які втратили працездатність: з 1 липня – 644 гривні, з 1 жовтня – 674 гривні.
Думати про простих людей справа добра, от тільки виникає запитання, де знайти в бюджеті гроші для цього підвищення, до того ж чималі. Потрібно щонайменше 12 млрд. грн. на півроку. Те, що державний бюджет перебуває в критичному стані і грошей ледь вистачає на виплату пенсій, частини соціальних платежів та зарплат працівникам бюджетної сфери, «регіоналам» добре відомо. Це при тому що уряд та державні підприємства й так змушені дедалі більше залазити в борги лише для того, щоб пані Тимошенко могла радісно повідомити, що пенсії виплачуються вчасно й у повному обсязі.
Один з депутатів фракції ПР на риторичне запитання, де ж узяти гроші на це підвищення прожиткового мінімуму і щоб ці додаткові виплати реально дійшли до найменш незахищених верств населення, відповів: давайте зробимо це за рахунок кредитів МВФ. От тільки в його опозиційну голову навряд чи могла прийти крамольна думка, що, по-перше, МВФ навряд чи погодиться з цим, а по-друге, підвищуючи прожитковий мінімум, народні обранці зразу мають уявляти, де вони збираються знайти додаткові 24 млрд. грн. для виплат у 2010 році. Теж у МВФ, чи ще спробувати пошукати того, хто погодиться давати кредити Україні, яка й так, завдячуючи «блискучій» діяльності пані Тимошенко, у боргах, як шовках? А може, виникне бажання увімкнути друкарський верстат Нацбанку й надрукувати грошей стільки, скільки заманеться?
Зрозуміло, що в даному випадку «регіоналів» мало цікавлять усі ці дрібниці. Більш того, вони впевнені, що навіть, якщо їм удасться протягнути цей закон у цілому, його не підпише Віктор Ющенко, а значить, це дасть можливість предстати перед виборцями страждальцями за народ, про який не думає ні уряд, ні Президент України.
Справді, економічна ситуація вкрай важка, і страждають від цього прості люди. Але шлях демагогії та соціального популізму нікуди не приведе. Потрібно не роздавати гроші, джерелом яких є кредити МВФ, Світового банку та друкарський верстат Нацбанку, а думати, які заходи вжити для зростання українського виробництва. Необхідно міняти державний бюджет, повністю переробляти всю його ідеологію. Потрібно не пропонувати роздати нічим не забезпечені папірці, а чесно казати, що цей уряд ні інтелектуально, ні етично не спроможний вивести країну з кризи і його необхідно якомога швидше відправляти у відставку. Якщо ж іти шляхом соціального популізму, то, дорвавшись до керівництва урядом, сьогоднішні опозиціонери опиняться в пастці своїх же нічим не забезпечених обіцянок і нової хвилі демагогії та соціального популізму нових опозиціонерів, котрі доти стояли біля владного корита.
Якщо в членів фракції ПР справді є бажання дбати про народні інтереси, то їм потрібно не грати роль народних захисників, а бути ними, домагаючись розірвання кабальних газових угод з Газпромом, які дозволяють певним фізичним особам отримати багатомільярдні прибутки, а бюджет Нафтогазу та всієї країни поставити на межу повного банкрутства. Хоча і в цьому разі народним обранцям потрібно не розповідати, які вони гарні, а приймати якомога швидше законодавчі акти, які б створили передумови для реформування газової галузі у відповідності з брюссельською Спільною заявою та Енергетичною хартією. Проте це в тому випадку, якщо є бажання припинити розкрадання країни, а не замість одних злодіїв «посадити на газову трубу» інших, але своїх, до того ж розуміючи, що в Москві не будуть від цього в захваті.
Такого ж професійного та етичного ґатунку й ситуація із законом про встановлення мінімального рівня погодинної заробітної плати. Дійсно, підвищення частки зарплати в ціні виробленої продукції є важливим кроком у забезпеченні соціальної захищеності працюючих і стимулюванні підприємств до підвищення продуктивності праці. Але це правильний крок в умовах зростання економіки й украй шкідливий, коли вирує економічна криза та поглиблюється рецесія у виробничій сфері. Значна частина українських підприємств не зможе збільшити заробітну плату й змушена буде або зупиняти виробництво, або скорочувати кількість найманих працівників. Можливі й інші «радісні» варіанти – переведення працівників на скорочений робочий графік і затримки з виплати зарплати та перерахування внесків у соціальні фонди.
Очевидно, що й у цьому разі мова йде не стільки про реальний захист працюючих, скільки про бажання напередодні президентських виборів проголосити себе захисниками інтересів найманих працівників.
Дискусія, чи можна вважати природною коаліцію БЮТ із Партією регіонів, стає недоречною, коли бачиш дії сьогоднішніх парламентських опозиціонерів. Вони схожі, як сіамські близнюки. І тим, і іншим влада потрібна як інструмент особистого збагачення. Їх абсолютно не цікавить, що внаслідок їхнього соціального популізму й демагогії економіка країни може просто не витримати. Головне – дорватися до влади, не звертаючи увагу на деградацію та обезлюднення країни, у якій не те що іноземні інвестори не хочуть працювати, а навіть власні громадяни не хочуть жити й народжувати дітей.
Борис Кушнірук
|
