|
Україна акумулює свої борги з астрономічною швидкістю. Державний борг, який напередодні кризи становив ледве не 13% від ВВП, упевнено прямує до 35% річного обсягу економіки...
Новина про можливе виділення МВФ третього траншу – 3,3 млрд. доларів – заступає собою той факт, що Україна акумулює свої борги з астрономічною швидкістю. Державний борг, який напередодні кризи становив ледве не 13 відсотків від ВВП, упевнено прямує до 35 відсотків річного обсягу економіки. Перша особа Кабміну подаватиме нам третій транш як чергове благословення кредиторами безпомилковості курсу «уряду професіоналів», у той час як Україна на очах перетворюється на боргозалежну державу на кшталт Латинської Америки кінця 80-х.
Незважаючи на боргові пута, зі стартом передвиборчої кампанії на голови українців поллється чергова злива позолочених обіцянок від кандидатів у президенти. Обіцятимуть усе – від виплати втрачених заощаджень до знесення незаконно зведених будинків на берегах водоймищ. І всі як один битимуть себе в груди – я ухвалю новий Податковий кодекс і знижу податки!
Не вірте жодному слову. Макроекономічна позиція України змінилася у 2009 році так, що вести мову про кардинальне зниження податків може лише безвідповідальний популіст. Утім, не-популістів знайти між політиків украй складно.
Напередодні кризи Україна досягла найнижчого за свою історію показника відношення рівня боргів до обсягу валового внутрішнього продукту. Цей показник зменшився до 13 відсотків ВВП – унаслідок сталого економічного зростання та виваженої боргової політики. Часом небажання брати позики набувало навіть суперечливого характеру. Скажімо, у Пинзеника як у міністра фінансів тривалий час спостерігалася яскраво виражена ідіосинкразія до запозичень на внутрішньому ринку. У результаті це призвело майже до повного згасання внутрішнього ринку запозичень.
Відразу обмовимося, що йдеться про державні запозичення (включно з боргами місцевого самоврядування, передусім Києва).
Якщо ж враховувати сукупний борг України – разом із зобов’язаннями суб’єктів господарювання, – то в цьому вимірі ситуація значно складніша. Торік цей борг перевалив за 100 млрд. доларів і ширився б і далі, якби не криза. З часів турбулентної осені 2008 року цей борг почав поволі худнути, і станом на перший квартал 2009 року, за повідомленням НБУ, він становив 99,2 млрд. грн. Якщо взяти до уваги очікуваний обсяг ВВП цього року – 930 млрд. грн., офіційний курс гривні до долара, – то дійдемо висновку, що сукупне боргове навантаження української економіки, включно з її державним сектором, становить 81 відсоток ВВП.
Установивши цей діагноз (небезпечно для здоров’я – якщо хворий і далі захоплюватиметься шкідливими звичками, однак за інших умов – несмертельно), повернімося до боргу держави. Зі своєї низької стартової позиції в 13 відсотків ВВП торік цей борг почав рости мов на дріжджах. Кризовий 2009 рік став роком катапультування суверенного боргу, і кінця цьому не видно:
1. Припустимо, що Україна повністю виконає програму з МВФ. Таким чином, державний борг зростає на обумовлені стенд-баєм 16,4 млрд. доларів. До того ж не виключено, що в процесі виконання програми цю стелю буде збільшено.
2. Якщо програма з МВФ реалізуватиметься успішно, Світовий банк додасть ще своїх 3–4 (якщо не більше) мільярди доларів.
3. Уже на початок липня обсяг казначейських облігацій у обігу зріс на 20 млрд. гривень. Ураховуючи, що рекапіталізація банків за рахунок цінних паперів уряду тільки-но розпочалася, розмір внутрішнього боргу до кінця цього року зросте щонайменше на 40 млрд. гривень.
4. І звісно, Нафтогаз, про «поліпшення» фінансової ситуації якого урядова прес-служба сповіщає із старанністю, вартою іншого застосування... 18,6 млрд. грн., що спрямовуються на його рекапіталізацію і теж за рахунок казначейських облігацій, також лягають на обсяг державного боргу.
5. Не можна виключати й інші обставини, які збільшать обсяг суверенного боргу. Кабмін готовий набратися боргів будь-де і за будь-яких умов, однак потенційні кредитори остерігаються. Офіційній статистиці віри вони не ймуть.
Тож державний борг України зріс, зростає і далі зростатиме. Вираховувати його потенційну величину з точністю до гривні складно, однак напевне можна сказати, що його обсяг щодо ВВП досягне позначки в 35 відсотків. Так само – несмертельно, однак це чи не втричі більше, ніж іще рік тому.
За боргами треба платити, і це призведе до різкого збільшення навантаження і з відсоткових виплат, і з повернення основної суми боргу. Кошти, що могли би бути спрямовані на структурні реформи, у т.ч. і найвартіснішої – пенсійної, – тепер витрачатимуться на обслуговування та виплату боргу.
Однак при цьому українська влада битиме себе в груди, запевняючи кредиторів: хочете – то ми будемо проводити такі потрібні вам реформи.
Звісно, за ваші гроші.
А знижувати за цих умов податки, що нам наввипередки обіцятимуть кандидати в президенти, неможливо і безвідповідально.
Станіслав ГОЛУБЕНКО
| 
