|
Друга журналістська піша проща проходила по духовних місцях Іршавщини.
Минулої п’ятниці, напередодні великого християнського свята – апостолів Петра і Павла - відбулася друга журналістська проща. Семеро крайових журналістів з благословення владики Мілана Шашіка вирушили пішки з Перечина до монастиря у Малому Березному.
Цього року проща відбулася на Іршавщині і була присвячена 60-ій річниці репресій греко-католицької церкви та 20-річчю її легалізації. З Іршави до Імстичева ми відвідали 8 духовних місць – два монастирі та 6 церков. А також - могилу та пам’ятний знак чотирьом розстріляним січовикам.
- Колеги-прочани, ви помітили, що кожна церква – унікальна, - не приховував радості організатор подорожі, журналіст Олександр Гаврош. – Скільки можна буде підготувати цікавих матеріалів! Нині ми не тільки духовно вичищаємося, а й пізнаємо рідний край. Із Сашком всі погодилися. До речі, серед 8 прочан були вірники різних конфесій.
Іржава Іршава
О 8.30 сходимося до греко-католицької церкви верховних апостолів Петра і Павла міста Іршави. Нас зустрічає настоятель храму отець Василь Петечук. Під час екскурсії розповідає, що посвяту каменю здійснив владика Іван Марґітич 22 грудня 2000 року. На дворі був 18-градусний мороз, а владика був слабким і хворим. Наступного року розпочалось будівництво храму, яке триває й донині. Наразі прихожани моляться у облаштованому підвальному приміщенні. У церкві тривають внутрішні роботи – штукатурка, на черзі побілка та стелення підлоги. Отець Василь сподівається, що з Божою поміччю їх вдасться завершити у найближчі два роки. Допомагають коштами не тільки прихожани, а й ті іршавчани, які перебувають на заробітках у далеких світах, зокрема в Америці.
о.Василь благословляє нас на прощу, кропить свяченою водою, бажає увібрати духовні скарби мальовничої Іршавщина. Всі прислухалися до слів отця. Благословення у будь-якій справі багато чого значить, а тим паче – в духовній: прочани відверто зізналися, що піша хода не була дуже важкою, хоча ми і були на ногах більше десяти годин.
До нас приєднується історик-краєзнавець Андрій Світлинець. І в цьому нам сильно пощастило – Андрій зі знанням справи безупинно розповідав про родзинки, будови, об’єкти, які траплялися на нашому шляху, та настільки цікаво, що все сказане ним відкладалося у пам’яті. Краєзнавець урізноманітнював оповіді багатьма ілюстраціями, які взяв із собою.
Від побаченого і почутого можна було робити висновки, як та чи інша влада ґаздувала у цих краях і що залишила після себе. Що-що, а чехи вміли будувати на віки. Чого вартує міст, який зведений у центрі міста і пролягає через Іршавку і веде на Сільце – жодна повінь його не пошкодила!
Перша письмова згадка про Іршаву датована 1341 роком. З середини XV століття Іршавою та околицями володів феодал Ілошваї, який у 1460 році одержав на володіння ними королівську грамоту.
У 1458 році під час міжусобиці Іршаву було пограбовано і спалено. Упродовж століть Іршава розвивалась повільно, залишаючись невеличким поселенням. Назва райцентру, ймовірно, походить від назви річки Іржавка , яка колись була багата на оксиди заліза і тому мала відповідний іржавий колір. Колишня назва міста – Ілошва – походить від прізвища власників цієї території.
Наприкінці міста, справа, є дерев’яний хрест. У 1990 р. його встановили нині відомий поет Василь Кузан, художник Василь Ловка та Юрій Бісьмак. Кажуть, що на цих людей була заведена навіть кримінальна справа. На щастя, влада змінилася, то фігурантів «хрестової» історії залишили в спокої.
Дубрівка: жіночий монастир потопає в буйних квітах
Справжньою окрасою села Дубрівка є Свято-Іоанно-Предтеченський православний жіночий монастир. Впадає у вічі те, що на його території росте і квітне багато декоративних квітів, зокрема троянд. Архімандрит Сергій каже, що відтоді, як була опублікована стаття про Івана Данила, який зцілився від гральної залежності після прочитання молитви у цьому монастирі, люди почали приїжджати з різних куточків України.
- Люди хочуть все і відразу, без ніякого труда. Думають, що після молитви моєї чи сестер-монашок всі проблеми минуться. Бог допомагає тим, хто дійсно того щиро хоче і докладає бодай якихось зусиль, - розповідає о.Сергій. Кожному прочанину з нашої групи дарує по іконці єрусалимської Божої Матері.
Завдяки настоятельці монастиря ігуменії Феодосії духовний осередок Іршави ( саме таке значення має монастир) вдалось відновити. Нині тут проживає 15 монашок, з них – три послушниці. Найстаршій сестрі – 80 років, наймолодша має 16 літ. Матушка Феодосія каже, що чимало жінок не витримують і знову повертаються до світського життя.
- У монастирі – як у армії: все строго і за графіком, - пояснює матушка. Вона пригощає смачним холодним, що аж зуби зціплює, квасом власного приготування. Додає, що сестри варять і компоти.
У Дубрівці ми відвідали і греко-католицьку церкву Пресвятої Богородиці. Вона збудована у базилічному стилі з каменю у 1820 р.. У 17-18 ст. церква була дочірною для мешканців Дубрівки, Розтоки, Іршави, так як Іршава кілька разів знищувалася.
Панські Білки
На цвинтарі початку села відвідали могилу чотирьох січових стрільців, які були розстріляними 15 березня 1939 року. Михайло Фединишинець залишається фотографувати бузьків, які вгніздилися високо на електростовпі. За хвилин 20 Гаврош починає фантазувати, що Фединишинця, скоріше всього бузьки підхопили і понесли. Сашків гумор допомагає нам подолати спеку.
Поруч з лісництвом – порівняно нова реформаторська церква. Відомо, що у минулому столітті у Білках проживало багато угорців. Вони мали свою церкву, на місці неї тепер дільнична лікарня. Дані об’єкти фотографуємо і йдемо до православної церкви святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Білки здавна були заможним і панським селом, тут пересікалися торгові шляхи, отож община самоорганізувалася і за чотири роки вимурувала з цегли церкву, де вмішується щонайменше 500 чоловік. На той час вона була найбільшою церквою на Закарпатті. Настоятелем храму є відомий отець Ґеорґій Чулей. На час нашого приходу був відсутній. Андрій Світлинець зауважує, що отець Ґеорґій має великий авторитет у селі – душпастирем у цьому храмі є 48 років.
- Білки – багатонаціональне та багатоконфесійне село, тут проживає більше восьми тисяч чоловік, водночас у селі тільки три церкви. І в цьому заслуга Чулея, що не допустив різного роду розколів- пояснює Світлинець.
Греко-католицький храм Успіння Божої Матері став для багатьох несподіванкою – від унікальних італійських розписів годі було відвести очі. Церква будувалась упродовж 25 років – з 1797-го по 1822-ий. У 1948-му – закрита під музей атеїзму. Відкрита 6 грудня 1989 р.
Поруч є каплиця єпископа Петра Ороса, якого у 53-му розстріляли. 39 років місце поховання владики Петра зберігалось у найсуворішій таємниці. Після ексгумації і проведеної експертизи 23 серпня 1992 р. відбулося перепоховання останків владики Петра Ороса зі всіма почестями, які належать його сану. Наступного дня відбувся архієрейський похорон. Мощі поклали у каплицю, де вони перебувають до нині.
Імстичево. Журналісти започаткували відродження паломництва
У селі Імстичево проживає 2700 чол. Тут дві церкви – православна Різдва Пресвятої Богородиці, датована 1700 р., та греко-католицька, яку почали будувати за часів незалежності, роботи не завершені ще й нині (про найбільшу церкву в Закарпатті – в окремому матеріалі – прим. авт. Т.Грицищук).
Восьмою і завершальною нашою зупинкою став Імстичівський греко-католицький монастир Святого Михаїла. Прочани побували на Службі Божій. Настоятель монашої обителі о.Климентій розповів присутнім прихожанам про журналістську прощу і порадив взяти з нас приклад, бо монастир завжди був місцем паломництва та духовним оплотом для греко-католиків.
Тетяна ГРИЦИЩУК, спеціально для «НЕДІЛІ»
При передруці цього матеріалу гіперпосилання на zakarpatpost.net та автора обов’язкове!
| 
