Політичні лідери продемонстрували повну байдужість до людей. Ті, хто був за дочасні вибори, і ті, хто був проти них – усі нічого для подолання фінансово-економічної кризи не зробили. І хоча на людях про неї говорять охоче, враження, що «гучні» слова підкріплені «конкретними» діями – не виникає. Якби так було, то працювала б Верховна Рада, і ми б щодня бачили, що всі разом рятують країну від бідності.
У глибинці як ніде відчуваються наслідки кризи. Однак не всі свідомі люди склали руки і змирилися з таким станом речей. Для прикладу, у закарпатському селі Нанково, що на Хустщині, по кризі вирішили вдарити послідовною і напруженою роботою. Так, місцевий цегляний завод, яким опікується Мирослав Білецький із Рокосова, є тим взірцевим підприємством, де трудиться багато людей не лише із самого Нанкова, а й з навколишніх сіл. А, як відомо, життя оживає там, де відроджується виробництво і є активна громада…
За час роботи Мирослав Білецький набув великого досвіду у справах маркетингу, матеріально-технічного постачання, організації і планування виробництва, але по-справжньому «розкрився» як власник промислового підприємства: надав колективу впевненості у тому, що зміни на краще є неминучими. Однак кожен мусить працювати на своєму місці наполегливо і сумлінно. Певна річ, допомогли отримані інвестиції та кредити. Але грошима ще треба вміти розпорядитися! М.Білецький робить це професійно, проявивши себе як далекоглядний керівник, умілий господар і талановитий організатор. Секрет успіху Мирослава Золтановича у тому, що він не замикає на собі усі проблеми, а вирішує їх, опираючись на колектив, який власне підібрав. Немаловажливим є і той фактор, що Мирослав Білецький здобув дві вищі освіти: закінчив Хустський лісотехнікум та Національний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю інженер-механік. Крім того, він завжди може покластися на свого партнера Ігоря Володимировича Дурунчу – співвласника цегляного заводу, з яким уже роки працює пліч-о-піч.
Сільський голова Нанкова Михайло Чулей, якого ми застали на території цегельного заводу, задоволений тим, як працює це підприємство, і впевнений у тому, що його власник М.Білецький має величезний потенціал, талант в організації самого виробничого процесу. Каже, що від тоді, коли відбулося відродження заводу, Нанково перегорнуло ще одну сторінку в своєму житті. «Перспективи, плани… Ми на початку довгої і нелегкої дороги. З перших розчарувань навчилися робити висновки, а з перших промінчиків перемоги – всотувати наснагу. Не ми обираємо часи свого земного існування. І дуже важливо визначитися із власною життєвою позицією як сільського голови, так і кожного мешканця територіальної громади», – зазначив М.Чулей.
За словами сільського голови Нанкова, власник цегляного заводу Мирослав Білецький постійно йде назустріч, коли потрібно надати матеріальну чи іншу допомогу, ніколи не відмовляє. Словом, є дуже виваженою та принциповою людиною, яка усвідомлює конкретику наших проблем і спроможна вирішувати їх.
Мирослав Золтанович радо погодився провести для нас екскурсію своїм дітищем. Розповідає, що свого часу на місці цегельного заводу був пустир, тому у першу чергу треба було зайнятися благоустроєм навколишньої території, побудувати приміщення, вкласти немалі кошти. Ці витрати, за його словами, сягнули близько двох мільйонів гривень (!). Крім цього, потрібно було замінити гірничу техніку, встановити новий прес, поновити парк пічних та змішувальних вагонеток, обладнати вузол змішування. Та на цьому молодий і грамотний підприємець зупинятися не збирається. Незважаючи на те, що прибутки заводу могли би бути кращими, він продовжує вкладати кошти у модернізацію виробництва та інфраструктуру.
Сьогодні важко повірити, що дісталося у спадок Мирославу Золтановичу від колишнього КСП. З часом його було виведено зі стадії боржника. Головний бухгалтер Маргарита Корнєва повідала, що загальна сума боргу перед податківцями і кредиторами складала 238 тисяч гривень. Але боргова кабала не злякала молодого підприємця, навпаки, стимулювала у ньому бажання докорінно змінити ситуацію на краще.
– Сьогодні, слава Богу, на підприємстві створені хороші умови для наших працівників: є душові кімнати, роздягалки, кімната відпочинку, приміщення для харчування робочих, за власний кошт довозимо працівників на роботу своїми автобусами. А середня заробітна плата на сьогоднішній день у нас становить 1 800 гривень. Вважаю, за останні два роки ми зробили багато. І на досягнутому не збираємося зупинятися! – повідомила головний бухгалтер.
Подальший розвиток підприємства означає додаткові робочі місця, підвищення заробітної плати та більш значні податкові надходження до місцевого бюджету. Але головне, щоб люди повірили у своє підприємство, його керівника, у власні силу та вдачу. В них з’явилася надія та впевненість.
На сьогоднішній день, на жаль, складається ситуація, коли стабільне майбутнє залежить не лише від власника підприємства. За словами Мирослава Білецького, наразі малий та середній бізнес знаходиться на стадії виживання. Зрозуміло, що нічого відразу не з’являється, однак в нашій державі вже 18 років відбуваються процеси, не зрозумілі для широкого загалу. Відсутня і стабільність, яка б забезпечила сталий розвиток малого та середнього бізнесу, та й в цілому економіки, соціальної сфери, розвиток інфраструктури.
- У нас в районі я б відзначив, що є порозуміння між органами місцевої влади і підприємцями, незважаючи на те, хто до якої політичної сили належить чи симпатизує їй. А говорячи про нестабільність, я, в першу чергу, маю на увазі політичну конкуренцію на найвищому рівні, яка, на превеликий жаль, наразі нічого позитивного для народу не дає, – каже М.Білецький.
- Свого часу у мене, як і в більшості українців, було певне піднесення, чимало сподівань на нову команду, що прийшла до влади разом з В.Ющенком після Помаранчевої революції. Та вже за рік після подій на Майдані стало зрозуміло, що країна не рухається вперед, а тупцює на місці. На найвищому рівні кардинальних змін теж не відбулося. Нова команда досить швидко розпорошилася і кожен почав дбати про власні інтереси, а не намагатися виконати ті обіцянки, з якими вони йшли разом з Ющенком до влади.
– Яким бачите вихід з даної ситуації і хто, на вашу думку, спроможний докорінно змінити її?
– Треба змінити тих політиків, які останні п’ять років міняли один одного при владі, однак так і не дали нам можливості хоч на певний період часу відчути стабільність. Я в цілому симпатизував і В. Ющенку і Ю. Тимошенко та й не можу себе назвати противником Партії регіонів, однак наразі ми ніби знаходимося на якомусь перехресті, але не знаємо, куди нас поведуть. А так не може бути, ми маємо мати якісь орієнтири, бо без цього щось робити, планувати дуже важко. Зараз мені імпонує позиція Арсенія Яценюка і його ініціативи «Фронту змін». Це є нове об’єднання, що збирає молодих і перспективних людей, які мають приблизно однаковий світогляд. Сама особа Яценюка, наразі, є уособленням цього нового покоління, яке вже встигло щось зробити в житті, розвити бізнес чи то досягти успіху в іншій сфері, однак було практично поза політикою. І зважаючи на реалії сьогодення, яке наповнене постійними чварами між політиками, відсутністю тривалих компромісів, прагненням за будь-яких обставин залишитися при владі, є відчуття, що треба змінити подібний порядок речей. Такі, як я, люди, що вже побували за кордоном, відчули присмак заробітчанства, намагаються розвивати власну справу на батьківщині, прагнуть лише стабільності, передбачуваності. Тоді, повірте, ми вже за декілька років зможемо дати суттєвий результат, держава відчує рух вперед.
Отже, на Хустщині мешкають і працюють такі люди, що прагнуть працювати і розвивати рідний край, і саме на таких, як Мирослав Білецький, багато хто з нас покладає свої надії і сподівання, розмірковуючи про краще майбутнє для своїх дітей.
Петро ПІДГІРНИЙ, газета "НЕДІЛЯ"
|
