|
На початку 90-х років минулого століття на Закарпатті почалось масове зведення нових Божих храмів.
За словами Єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії владики Мілана Шашіка, вже освячено більше сотні греко-католицьких храмів, триває будівництво 65 нових церков. Є потреба у зведені ще 70 – стільки громад молиться під відкритим небом або малопридатних приміщеннях. Інформацію ж про православні храми наразі отримати мені не вдалося.
Для зведення нових храмів причин є декілька. Насамперед, це викликано легалізацією греко-католицької церкви у 1989 році. Як відомо, після приходу в наш край радянської влади греко-католицька церква була ліквідована, а її майно передано Російській православній церкві. Відомо чимало випадків, коли ситуація вирішувалася мирним шляхом – православна громада звільняла храм Божий і розпочинала зведення нового, до чого приєднувалися люди різних конфесій. Або ж – православні залишалися й надалі у греко-католицькому храмі, а греко-католикам допомагали у будівництві нового.
Правда, були і непорозуміння, точніше, одна громада не хотіла іти на поступки іншій, тому і ходять майже 20 років по судових інстанціях.
Мені доводилось побувати у багатьох населених пунктах. Порозуміння та толерантність між людьми на релігійному поприщі завжди викликали радість. Про це неодмінно писала у своїх чергових матеріалах, аби показати, що вихід можна знайти з будь-якої ситуації – як кажуть, було би бажання. Наприклад, у Страбичеві на Мукачівщині й нині греко-католики та православні моляться в одному храмі, згідно із встановленим графіком, ведуть окремо фінансові справи.
Відомо, що будівництво храмів є непростою справою для громади, а для однієї родини – й поготів. Подружжя пенсіонерів Ляхів з Великого Раківця Іршавського району побудувало греко-католицьку церкву Іоанна Златоустого на своїй землі та утримує її на свої невеликі пенсії і на виручені кошти від ведення фермерського господарства. Для такого вчинку були певні причини.
- Мої нянько з мамков хотіли встановити дубовий хрест при дорозі, яка веде на Малий Раковець, але цьому їм завадили совєти, які прийшли на Закарпаття і все від нас забрали до колгоспу - худобу, землі, млин, пилораму, - каже 77-річний Іван Лях. – У 2003 році заповіт батьків виконали. Під час розмови наш племінник Петро Береш (він є секретарем Мукачівської греко-католицької єпархії. – Прим. авт. Т.Г.) сказав, що владика Мілан Шашік похвалив нас за такий вчинок, водночас додав, що було б добре, аби ми побудували і капличку. Над цим серйозно задумалися. У 2005 році заклали фундамент церкви на своїй землі. З паперами так находилися по різних інстанціях району, області, що згадувати не хочеться кабінети чиновників та їх самих. До будівництва приєдналися односельчани, меценати. Прихожан маємо небагато, бо люди звикли ходити до своїх церков.
Під час Другої журналістської прощі по духовних місцях Іршавщини побували в Імстичеві. Цегляна греко-католицька церква гігантських розмірів породила серед нас дискусію. Одні колеги вітали церковну гігантоманію, інші – ні. Місцевий житель Денис Добра та настоятель Імстичівського чоловічого греко-католицького Свято-Михайлівського монастиря отець Климентій розповіли про історію будівництва даної церкви (на час нашого приходу храм був закритий, наразі з його настоятелем не вдалось поспілкуватися).
Ініціатором зведення нової церкви був отець Петро Васько, мовляв, треба, аби громада мала парафіяльну церкву, бо церква при Свято-Михайлівському монастирі не виконує такої функції. На початку 90-х розпочалось будівництво на пожертви греко-католиків, підприємства допомагали будматеріалами. У 1999 році закінчено спорудження величезних розмірів церкви – 40 метрів завдовжки і 16 завширшки. Наразі прихожанами церкви є 20 чоловік. До храму підведений газопровід. Зрозуміло, що такій малій громаді не під силу утримувати таку велику споруду, сплачувати за тепло- та енергоносії. Кажуть, що храм до сьогодні не освячений.
- Чи виправдовує себе церковна гігантоманія? – запитала я отця Димитрія Сидора, настоятеля найбільшого православного собору на Закарпатті – Хресто-Воздвиженського в Ужгороді, який був ініціатором та проектантом даної святині.
- У нашому випадку – так. Наш собор, точніше комплекс, хоча і великий – має по 60 метрів довжини та ширини, 65 метрів – висоти, але не величезний, він не тисне на людину, яка проходить поруч, до того ж, гармонійно вписується в архітектуру Ужгорода. Щонеділі маємо щонайменше дві тисячі прихожан, у свята – п’ять тисяч, святити паски приходить 30 тис. чол. Якби наш храм був маленький, то де б люди були? На вулиці? У нас у церкві такий запас повітря, що влітку не буває спекотно. Тільки 40 метрів внутрішньої висоти! Багато молодих пар бажають вінчатися саме в нашому соборі, аби дружки з дружбовами, гості були присутні під час проведення обряду, а не стояли на вулиці. Це – захватує, акустика звучить. Подивіться, яка архітектура! Від такої величі радіє серце.
Я планував побудувати 100-метровий собор. Ми дивилися в комп’ютері фотографії, то побачили, що то буде дуже великий об’єкт, зменшували розміри до тих пір, поки не знайшли гармонійність.
Водночас зізнається, що гігантоманію та безглузде будівництво великих храмів не схвалює.
- Але ситуація вимагає збудувати один великий храм у великому місті, який має бути домінуючим, - зауважує. - Коли будуєш дім на тисячоліття, то дурниць не робиш. Мусиш думати. Якщо в Ужгороді буде землетрус на 8,5 – 9 балів і собором почне трясти, то він вціліє, бо кожні три метри вертикально і горизонтально закладено арматуру, дві тисячі кубів бетону закладено в підвал.
Отець Димитрій каже, що будування церков об’єднує людей і знімає міжконфесійні конфлікти. Наводить приклади:
- У Перечині та Тур’я-Реметі православна громада допомагала греко-католикам у будівництві нового храму. До того ж, греко-католики мають більшу і красивішу церкву, як православні. Мудрі люди, громади знайдуть мудре рішення, від чого всі будуть у виграші.
Тетяна ГРИЦИЩУК, газета «НЕДІЛЯ»
При передруці цього матеріалу гіперпосилання на zakarpatpost.net і автора обов’язкове!
|
