|
Звідки беруть початок сучасні українські весільні обряди та звідки взялися прикмети, що їх ми так свято намагаємося дотримуватись?
Почувши про весілля, кожен з нас уявляє прекрасну білу сукню на нареченій, дорогий і блискучий весільний кортеж, смачний обід у чудово прикрашеному ресторані, "живу музику", триповерховий рожевий весільний торт, море квітів і океани шампанського.
Так зазвичай гуляють весілля більшість молодих пар. І у весільному переполоху нам навіть ніколи задуматись, чому ми робимо це саме так?
В день весілля наречена має одягти на себе щось нове, щось старе, щось позичене і щось блакитне. Навіщо?
Ця традиція прийшла до нас з Англії ("something old and something new, something borrowed and something blue"), була започаткована у Вікторіанські часи, і з тих пір більшість наречених прагнуть вдягнутися відповідно до традиції.
Щось нове символізує початок нового життя, це, без сумніву, чудова весільна сукня.
Щось старе - зв'язок із сім'єю і родом, мудрість в заміжжі. Багато наречених вдягають яку-небудь старовинну сімейну коштовність. В українській традиції мати нареченої вдягає донці коштовну ювелірну прикрасу, сімейну реліквію, оберіг роду.
Щось позичене нагадує нареченій про її єдність з друзями і членами сім'ї. Цю річ можна взяти у заміжньої жінки, щасливої у шлюбі.
Щось блакитне - (це може бути підв'язка) означає любов, скромність, вірність.
Ще у Стародавньому Римі наречені вдягалися у блакитне на знак чистоти і відданості, у християн блакитний одяг символізував непорочність Діви Марії, а в кінці 19 століття чоловічий весільний костюм блакитного кольору став навіть модним.
Найбільш витонченим елементом весільного вбрання є фата. Це тепер вона є красивим аксесуаром, а раніше вона була просто невід'ємним засобом захисту від злих духів і поганого ока. І знімали її з обличчя лише після дозволу священика поцілувати наречену.
Українські дівчата виходили заміж у барвистому весільному вінку, в який впліталися всі знакові та оберегові елементи: квіти ружі та лілеї, колосся пшениці, гілки калини, листя хмелю та винограду, голівку часнику. Образ завершували широкі і довгі різнобарвні стрічки.
Тож він і був для нас прототипом весільного вельону.
Коли з'явився звичай обмінюватися кільцями?
Обручка - це не забобони, адже обмінюючись ними, молоді дають обітницю один одному у коханні і вірності. Вже в Древньому Єгипті молодята обмінювалися обручками. Це означало, що вони укладають союз до самої смерті. Єгиптяни твердо вірили, що якщо кільце надіти на середній палець лівої руки, то можна все життя утримувати кохання в серцях один одного.
Сучасні молодята вдягають обручки на безіменний палець, чому так?
Існує повір'я, що це єдині пальці, які не можна розігнути, чи то "розлучити". Спробуйте скласти руки долонями, а потім розводити в сторони окремо по черзі спочатку великі пальці, потім вказівні, середні, безіменні і мізинчики. Тільки безіменні не зможуть повністю розійтися в сторони.
Українці вдягають обручки на праву руку, "правицю", декотрі інші народності - на ліву. Окремі українські жінки носять обручку на лівій руці, якщо розлучені.
Звідки з'явився звичай прикрашати весільні машини стрічками?
Ця стародавня традиція прийшла до нас з Європи. У XVII-XIX століттях наречену в церкву супроводжували хлопчики з букетиками квітів у руках і так званими "бантами нареченої" на рукавах. Це були вузькі стрічки, зав'язані у вигляді бантів на рукавах.
Тож вважайте, що зав'язування стрічок на автомобіль - це своєрідний талісман на щастя, а також один із способів для відлякування злих сил.
З тих же причин за кордоном чіпляють до весільного автомобіля ззаду пусті консервні бляшанки, а українці голосно сигналять і репетують, відганяючи нечисту силу.
Коли молоді виходять з церкви, їх обсипають рисом. Ще у Стародавньому Римі злаки, особливо пшениця як символ родючості, асоціювались з весіллям. У наш час на весіллях рис інколи замінюють конфетті і пелюстками троянд.
В Америці і досі віддають перевагу рису як символу успіху і багатства.
Часто молодих обсипають не лише рисом на життя в достатку, а й монетами - на заможність, пшеницею - на плодючість, цукерками - на солодке життя.
А як вам звичай бити посуд на щастя під час весілля? Його можна вважати інтернаціональним.
Б'ють бокали з-під шампанського, б'ють тарілку, розбивають пляшки...
В російських селах на другий день весілля починали бити глиняні горщики. Горщик, що розбився, вважався доказом цнотливості нареченої. Якщо ж він залишався цілим, був привід вважати, що дівчина не була чесною.
В Англії розбивають таріль. Її дають в руки женихові, на ній знаходяться шматочки весільного коржика. Молодий повинен через голову нареченої кинути цю таріль на дорогу. А дітвора швиденько розбирає шматочки пирога.
В тому випадку, якщо таріль не розкололася, треба розтоптати її ногою. Чим більше розбитих шматочків - тим більше щастя буде у молодих.
Вважається, що кидання весільного букету - це суто американська традиція, хоча деякі експерти наполягають, що американці запозичили цей звичай з європейських весіль. Ще у Древньому Римі наречена плела з колосків пшениці гірлянду, з якою не розлучалась під час весілля, а потім дарувала колоски всім незаміжнім дівчатам на щасливу долю.
І в Україні була подібна традиція. Наречена передавала свій святковий квітковий вінок дружці, яка, вірогідно, повинна була наступною вийти заміж. А вже пізніше з'явився звичай кидати вінок у натовп дівчат.
А звичай викрадення нареченої існував ще у древніх слов'ян. Під час ігор, пісень і танців чоловіки вибирали собі наречених і відводили до себе в будинки. Саме вираз "грати весілля" нагадує про стародавні ігри, які починалися придбанням наречених.
Вже за часів феодалізму і кріпосництва право першої шлюбної ночі часто належало панові, дворянинові, і коли жених опирався цьому звичаю, панські слуги просто крали наречену у розпал свята.
Тепер це стало просто веселою традицією.
Молодят завжди зустрічають короваєм і сіллю. Цей обряд веде свій початок ще зі Стародавнього Єгипту. Хліб був символом достатку і матеріального благополуччя. Єгиптяни настільки цінували хліб, що навіть позначали його тим же ієрогліфом, що і золото.
У слов'ян хліб був знаком божественного заступництва і оберегом від ворожих сил. Скибку хліба клали до колиски для захисту немовляти, брали з собою в дорогу як охоронця від лиха. До хліба завжди ставилися з трепетом і повагою. І навіть пекли хліб з особливою уважністю і обережністю.
Тому не випадково молодят зустрічають короваєм, який зазвичай прикрашають символами щасливого шлюбу, благополуччя, статків, плодючості і вічної любові.
Прекрасною є традиція вносити наречену до будинку на руках. Вважається, це для того, щоб жоден з пари не міг перетнути поріг будинку першим і тим самим не став головою сім'ї.
Та у слов'ян він з'явився в результаті віри в те, що наречена є незахищеною від злих сил. Щоб обдурити підступні сили, наречену несли на руках. Якщо не ступає вона по землі, то й немає її тут.
| 
