За три тижні виноградівець Елемир Дийнеш на велосипеді об’їздив вісім країн Європи.
- Елемире, було би цікаво дізнатися як виникла ідея твоєї міжнародної веломандрівки, як довго ти готувався до неї? Але, насамперед, розкажи трохи про себе.
- Я з дитинства любив кататися на велосипеді. У школі займався брейк-денсом, катався на скейті, танцював бальні танці. Зараз навчаюся в Дебреценському теологічному університеті. При цьому продовжую займатися спортом і взагалі вести активний спосіб життя.
Якось на університетській дошці оголошень я прочитав інформацію про майбутню веломандрівку Європою і , зваживши всі за і проти, вирішив узяти в ній участь. До речі, крім мене, претендентів було 15, але реально поїхали лише ми двоє.
- Тож ти їздив не один – хто був твоїм компаньйоном у подорожі?
- Моїм компаньйоном був ініціатор мандрівки – угорець Тібор Ковач. Він раніше вже здійснював схожу поїздку до Голландії, а цього разу вирішив подолати ще більшу відстань.
- Чи були проблеми з отриманням шенгенської візи і з перетином кордону?
- Хоч я живу у Виноградові, але зараз навчаюся в Угорщині , тому маю постійну шенгенську візу і проблем з перетином кордону, звісно, немає. А оскільки в подорож ми вирушали з Будапешту, то про кордони взагалі не стояло питання.
- Отже, ви їздили Європою, зупинялися в фешенебельних готелях, харчувалися в дорогих ресторанах…
- Майже. (Сміється). Нашим готелем був простенький намет(один на двох), а на їжу ми витрачали близько 4 євро на день. Їли в основному консерви та хліб.
- Як ставилося до веломандрівників населення країн, якими ви подорожували?
- Люди були дуже привітними, не раз нам допомагали, кликали до себе вечеряти, переночувати. А ось продавці намагалися здерти з нас максимум грошей. В Австрії, наприклад, за 2 літри звичайної води, бачачи, що ми туристи, від нас попросили 15 євро.
- Розкажи про цікаві моменти поїздки, які найбільше запам’яталися.
- Цікавих моментів було немало. Наприклад, у Франції, коли ми зупинилися трохи відпочити біля траси, на нас мало не напав величезний дикий кабан. А по дорозі додому у Словенії, не маючи ані центу на їжу, доводилося просити в перехожих милостиню… На той час ми вже були настільки виснажені, що доводилося голосно кричати, співати, щоб не заснути на велосипеді.
- Вас не обікрали, ні разу не побили?
- На щастя, ні. Але в Словенії нас обзивали, лаяли на нас прямо з машин. Цю країну я не хотів би відвідати ще раз.
- Якої марки бажано брати велосипед тому, хто збирається у далеку велоподорож за кордон? І скільки для цього треба мати грошей?
- Я їздив на велосипеді марки SCOTT, який купив тут, на Закарпатті ,користованим, всього за 1300 грн. Новий же коштує близько 2,5-3 тис. грн. Крім цього, потрібні різні знаряддя, спецодяг, ліхтарі ще на півтисячі. З собою ми мали всього по 120 євро. Тому раджу вже за 2-3 тижні до подорожі поступово відвикати від вживання їжі.
- Допомагає чи заважає тобі в захопленні велотуризмом твоя професія духівника?
- Я впевнений, що допомагає, адже ,крім фізичної підготовки, треба мати дуже велику витримку, силу волі. Повірте, долати на велосипеді по 100-150 км на день дуже нелегко. Іноді здавалося, що допомагала нам в цьому тільки Божа сила.
- Я так зрозуміла, що велоподорож Європою тебе не розчарувала. А куди проляже майбутній твій маршрут?
- Мрію поїхати до Греції на автобусі, а повернутися звідти на велосипеді. Сподіваюся, що ця мрія здійсниться найближчим часом.
Наталія Мешко, Новини Виноградівщини
|
