|
Півзахисник московського "Локомотива" і збірної України Олександр Алієв розповів про конфлікти з тренерами у київському "Динамо" за часів своїх виступів за столичний клуб.
- У якийсь момент я відсунув футбол на другий план, порахував, що можу трохи розслабитися. Такі речі не проходять даром, наслідки не забарилися позначитися.
- Ви про конфлікт з Михайличенком?
- У тому числі. Починався відбірковий цикл молодіжного чемпіонату Європи і Олімпіади в Пекіні, а я покинув розташування збірної. У першому матчі ми поступилися вдома Чехії, в тій грі я ще брав участь, а до Хорватії вже не полетів. Олексій Олександрович відрахував мене з команди. Звичайно, було незручно, навіть соромно перед батьками і дружиною Танею, але спочатку не цілком розумів, що сталося. Вигнали - і добре. Потім посидів, подумав, заспокоївся і зрозумів, що сам у всьому винен.
- Але після того інциденту ви довго не розмовляли з тренером.
- Не спілкувалися рік, не менше. Я демонстративно не вітався, проходив повз. Заважала образа, вважав покарання занадто суворим. Добре, поруч була дружина: розтлумачила, що в мені сидить гординя. Михайличенко вже тренував першу збірну, я при Сьоміні заграв в основному складі "Динамо", почав регулярно забивати, але в якості кандидата в національну команду не розглядався.
Потім у чемпіонаті України була двотижнева перерва, і Юрій Павлович дав нам шість вихідних. Я вирішив відпочити з сім'єю на морі. Далеко летіти не хотілося, поїхали до Одеси. Мені зателефонував голова федерації футболу Григорій Суркіс і порадив безпосередньо порозумітися з Михайличенком.
Я зв'язався з Олексієм Олександровичем, визнав свою неправоту, вибачився. Тренер сказав, що хоче бачити мене в збірній і чекає в розташуванні команди. Від Києва до Одеси - 500 км, але мені довелося проїхати на сотню більше: дзвінок Григорія Михайловича застав мене в дорозі! Я розвернувся і відправився назад. Сім'я не надто зраділа зірваній відпустці, але робота є робота. Відбір на чемпіонат світу до Африки починався матчами з Білоруссю і Казахстаном. Я відразу підключився до тренувань.
Приїхавши в команду, пішов до Михайличенка. Ми потиснули один одному руки і домовилися: минулий інцидент вичерпано і закрито, більше до нього не повертаємося. Олексій Олександрович - грамотна, розумна людина, якщо сказав, слово тримає.
- А з Сабо ви що не поділили?
- Краще у нього запитайте. Йожеф Йожефович взяв манеру говорити, що Алієв - не футболіст. Поки були проблеми з дисципліною, його слова мали якусь основу, але стверджувати зараз, що я п'ю і гуляю... Як кажуть, платівка заїла, нічого нового видати не може. Намагаюся не помічати інтерв'ю Сабо, лаятися або з'ясовувати стосунки не буду. Людина старша за мене, у нього така думка. Має право, хоча, звичайно, неприємно.
- Але ж у вас і з Сьоміним любов не відразу налагодилася. Думаю, бачили кліп, як Юрій Павлович вичитує вас після матчу?
- Так, це було на Суперкубку України. Хлопці піймали момент, змонтували ролик, народ подивився, побавився. По-вашому, мені обов'язково треба реагувати? Смішно, молодці. Безкоштовний піар. Якщо помічати кожен чих, на футбол часу не залишиться. Вчора тренер лаяв, завтра похвалить. Головне - робити правильні висновки з будь-якої ситуації, не повторювати помилок.
- Останній наставник київського "Динамо" на похвали на вашу адресу був скупий.
- Газзаєв вирішив, що я не підходжу під його стиль гри. Тренеру, звичайно, видніше, але, вже виступаючи за "Локо", я їздив до Києва, бачив, як на моїй позиції діє Бертоліо... Здається, так звуть цього аргентинця?
Ні, нікого не критикую, але... Я дуже радий, що перебуваю в "Локомотиві" поруч із Юрієм Павловичем, російська першість сильніша за українську, я росту тут як футболіст, однак осад є. Незрозуміло, чому Газзаєв так вчинив.
- Намагалися поговорити з Валерієм Георгійовичем?
- Про що? З ним це неможливо. Адже він виграв Кубок УЄФА і чемпіонат Росії. Ніс догори. Заради Бога! Нехай доб'ється ще більших успіхів, але залишиться людиною. Звичайно, я пробував з'ясувати, чому перестав потрапляти в основу. Перед тим відіграв сезон від свистка до свистка, а потім, значить, розучився бити по м'ячу? Так, отримав травму, але я працював, викладався на тренуваннях...
Підходив до тренера, хотів запитати, чому на моє місце ставлять футболіста, який грає слабкіше, але Газзаєв мовчки відвертався, нічого не відповідав. У його кімнату на базі постукаєш, а він одразу: "Що ти хочеш?". Напевно, не на добраніч побажати! Раз зайшов, значить, є справа. Хіба так має розмовляти тренер з гравцем?
Юрій Павлович повторює: "Якщо виникли якісь питання чи проблеми, не тримайте в собі, звертайтеся. Спробуємо вирішити". Мирон Маркевич, колишній тренер збірної України, Юрій Калитвинцев, її нинішній наставник, завжди знаходять час для спілкування з футболістами один на один.
А ось Газзаєв - ні. Таке у нього бачення відносин в команді. Хоча коли Валерій Георгійович прийшов у "Динамо", ми чудово з ним ладнали, нормально розмовляли, а потім людину немов підмінили, і я став для нього найлютішим ворогом. Причина зміни настрою так і залишилася для мене загадкою.
- Є версія?
- Навіть думати не хочу! Сьогодні я граю в "Локомотиві" і не бачу сенсу озиратися, копатися в минулому. Було і загуло. Тренер вирішив позбутися футболіста Алієва, і у нього вийшло. Чесно скажу: на зло залишився б у "Динамо", якби не президент клубу Ігор Суркіс, який прийняв участь у моїй долі. Тренувався б і сидів у запасі, раз Газзаєву так подобається.
З іншої сторони, я професійний футболіст, хочу грати, повинен заробляти, годувати сім'ю. Ігор Михайлович був проти мого відходу з "Динамо", але розумів, що за нинішнього тренера у мене немає перспектив у команді і від'їзд в "Локомотив" - єдино можливий вихід з глухого кута. У Газзаєва важкий характер, у мене - теж, однак я готовий до компромісів, якщо й інша сторона йде назустріч. Прогинатися ж під когось, стелитися ніколи не буду.
- Навіть зачинені двері в роздягальню, як у Лондоні на "Емірейтс", не можуть вас зупинити!
- Знов та історія! Нічого я на стадіоні не зламав, як розписали потім у пресі. "Динамо" грало в Лізі чемпіонів з "Арсеналом", суддя вилучив мене за те, що трохи доторкнувся до нього, намагаючись швидше відсунути від м'яча. Звичайно, я був засмучений, навіть злий, не стримав емоції і штовхнув двері ногою, але на її поверхні навіть слідів від шипів не залишилося. Все! Про що тут говорити?
prosport.tsn.ua
|
