Прибирати вулиці, працювати сторожами, доглядати за літніми людьми – на які лишень роботи не погоджуються молоді хлопці, аби тільки не брати до рук зброю та не проходити строкову військову службу в армії! Можливість замінити онучі на цивільну, нехай і важку, роботу надається юнакам призовного віку, якщо вони мають певного роду релігійні переконання. А називається ця можливість альтернативною військовою службою.
Псалмів співати не треба, але теологічні знання потрібно мати обов’язково
Не секрет, що багато хто з нинішніх молодих людей (і не лише в Україні, а й в інших країнах, де ще працює система строкової військової служби) вважає безглуздою саму ідею існування строкової армії в мирний час. Досить розповсюдженою є думка, що армія не вчить молодих людей нічому хорошому, окрім сліпого підкорення наказам, хоча, звісно, дуже багато є хлопців, котрі вважають військову службу обов’язковою складовою формування справжнього чоловічого характеру.
Чимало суперечок у суспільстві викликає і можливість відмови від проходження служби за релігійними переконаннями. Одні вважають це черговою причиною уникнути важких буднів у казармах, інші обурюються, що така сама можливість надається лише віруючим, натомість існує багато молодих людей, котрі не хочуть служити за ідейними міркуваннями. То чи потрібна система альтернативної, або ж як її називають, невійськової служби і як вона працює в Україні?
Роз’яснити деталі «Замок» попросив заступника Закарпатського обласного військового комісара з виховної роботи, підполковника Петра Марка, котрий розповів, що ця система регламентується Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», прийнятим ще в кінці 1991 року. Він дозволяє «відпрацьовувати» виконання військового обов’язку на підприємствах, установах та організаціях, які перебувають у державній формі власності або мають переважну частку статутного фонду в комунальній чи державній власності.
«Коли ця система тільки почала працювати, – розповідає Петро Марко, – молоді хлопці сприйняли її як можливість «відкосити» від армії. Та щойно дізнавалися про те, що, замість проходження служби, муситимуть відпрацьовувати у півтора разу більший термін на тому місці, куди їх направлять, бажаючих стати відмовником за релігійними переконаннями значно поменшало. Тому тепер ми маємо систему альтернативної служби, яка добре себе зарекомендувала і дозволяє віддати обов’язок державі невійськовим способом».
Загалом, право проходити альтернативну службу мають прихожани тих церковних громад, віровчення яких забороняє використовувати зброю. В самому законі чітко не прописано, про які саме релігійні конфесії йдеться, але додано, що перелік їх затверджується Кабінетом Міністрів України. Урядовий портал подає, що нині до них відносять адвентистів-реформістів, адвентистів сьомого дня, євангельських християн, покутників, харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), християн віри євангельської (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), християн євангельської віри та Товариство Свідомості Крішни.
Для кожної з цих громад існує своя релігійна мотивація відмови від військової служби. До прикладу, Свідки Єгови уникають служби на основі переконання, що християни не повинні втручатися у світські конфлікти, інші посилаються на текст заповідей, або цитують Біблію, де сказано: «Не мстіться самі, а дайте місце гніву Божому». Звісно, є люди, котрі говорять, що все це стосується реальної військової ситуації, натомість служба в армії – це лише, так би мовити, військовий тренінг. Але повагу до бажання людей виконувати Закони Божі проявляють майже всі країни світу, і Україна в цьому не є винятком.
Як розповів Петро Марко, для того, аби отримати статус відмовника за релігійним переконанням, призовникові слід, як і всім іншим хлопцям визначеного віку, пройти медичний огляд і бути визнаним придатним для військової служби. Юнак, якого не визнають цілком здоровим, не придатний як для строкової, так і для альтернативної служби. Далі відмовник повинен написати заяву, зібрати всі документи та подати їх на розгляд спеціальної комісії, до якої входять заступник голови ОДА, начальник та спеціалісти головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, представники військкомату, інспекції праці тощо.
Комісія проводить кілька засідань, під час яких перевіряються на достовірність документи, зокрема й довідка від церкви про те, що потенційний відмовник справді є членом релігійної громади, віровчення якої забороняє застосовувати зброю. «Звичайно, перевіряють і теологічні знання відмовника, – зауважує Петро Марко, котрий також входить до складу комісії. – Це не значить, що юнак повинен нам співати псалми або ж читати молитви. В даному випадку його красномовність абсолютно неважлива, але ми повинні переконатися, що він справді віруюча людина і керується певними релігійними принципами».
За те, що відмовили в альтернативній службі, подав у суд
Проте нашого наступного співрозмовника комісія навіть заслухати не схотіла, направивши його на службу у будівельний батальйон. Було це у 1994 році, коли система альтернативної служби тільки розвивалася, через що кожного потенційного відмовника перевіряли і «відпускали» дуже неохоче.
Ужгородець Олександр Золотухін у 1994 році закінчив училище й отримав повістку до військкомату. На той час він уже рік був прихожанином Церкви Живого Бога – тоді ще молодої організації, зареєстрованої в Мукачеві. Саме до цієї юридичної деталі (реєстрація церкви мукачівська, а прописка хлопця – ужгородська) і причепилися члени комісії. Навіть не давши можливості призовникові сказати слово на свій захист, вони заявили, що довідка, видана церковною організацією, недійсна, а через місяць Олександр уже тримав у руках направлення у будівельний батальйон.
Нині він згадує: «Церковна громада не примушувала нас відмовлятися від армії, але ми відчували цю потребу в душі. Не знаю, як це пояснити. Мені просто не хотілося брати у всьому цьому участі, хоча ще за кілька років до призову я мріяв служити в армії, хотів бути, до прикладу, десантником. Віра мене дуже змінила. Тоді я був готовий виконувати найважчу роботу, аби лише не перебувати у військовому середовищі і не мати справи зі зброєю».
Принциповий хлопець з відмовою комісії не погодився. Він просто не прийшов у визначений термін до військкомату, натомість подав до суду позов на комісаріат. Військові неодноразово приїздили до Олександра додому із намірами примусово забрати його до лав армії, однак жодного разу не заставали його і їхали геть ні з чим.
Так тривало кілька місяців, аж поки ужгородська організація Церкви Живого Бога не отримала офіційної реєстрації. Тоді члени комісії звернулися до хлопця з проханням забрати свій позов в обмін на позитивне вирішення його заяви щодо альтернативної служби. Отож, після другої спроби Олександр Золотухін отримав можливість відпрацювати свій термін невійськової служби і був направлений на роботу на деревообробне підприємство.
«Нині я продовжую бути прихожанином Церкви Живого Бога, – розповідає він, – і досі вважаю правильним свій тодішній вибір. Можливість обрати, хочеш ти проходити військову службу чи ні, повинна бути в кожного юнака, незалежно від його віросповідання. В цьому плані хорошим прикладом є система професійної армії, в якій служать тільки ті, котрим це подобається».
Минулоріч «альтернативниками» стали 20 закарпатців
Відповідальний секретар обласної комісії у справах альтернативної служби, начальник відділу соціально-трудових відносин, державної експертизи умов праці та з організаційно-кадрової роботи головного управління праці і соціального захисту населення ОДА Магдалина Микуланинець переймається направленням на невійськову службу закарпатських юнаків уже 8 років. Вона розповідає, що найбільша кількість відмовників за релігійним переконанням проживає у Мукачівському, Тячівському та Великоберезнянському районах. Усього ж за роки існування системи альтернативну службу пройшло близько 1000 молодих закарпатців.
Найбільше проблем при реалізації права віруючих хлопців на невійськову службу наразі виникає з їхнім працевлаштуванням. Річ у тім, що з кожним роком кількість державних, комунальних підприємств та підприємств, які мають більшу частку в державній власності, зменшується, тому підшукати роботу для всіх бажаючих проходити альтернативну службу в Закарпатті стає доволі непросто. «Ми знайшли вихід із цієї ситуації, доручаючи відповідним службам райдержадміністрацій та міськвиконкомів визначити на початку кожного року кількість робочих місць, на які направлятимуться «альтернативники», – розповідає Магдалина Микуланинець. – Деякі складнощі полягають також у тому, що за законом відмовник мусить бути направлений на роботу в тому населеному пункті, де він мешкає (або, якщо це неможливо, в межах району, де проживає).
Зазвичай, хлопців, котрі відмовляються проходити строкову службу через ідейні міркування, ми направляємо на роботу в лікарні, ЖРЕРи, інтернати, заклади сфери соціального захисту тощо. До прикладу, один з останніх «альтернативників» працює сторожем у Мукачівському міжрайонному управлінні водного господарства, інший – слюсарем-сантехніком, третій погодився стати муляром, а ще один – доярем у дитячому будинку-інтернаті».
Отож, робота хлопцям дається непрестижна і часто фізично важка, адже більшість із них не мають кваліфікації. До того ж, проходити альтернативну службу вони мусять у півтора разу довше терміну строкової служби, тобто 18 місяців (для тих, хто має вищу освіту, цей термін скорочується до 13,5 місяців). Якщо «альтернативник» не з’явився на роботу без вагомої причини або систематично ухиляється від виконання своїх обов’язків, прописаних у трудовому договорі, комісія може скасувати своє рішення про направлення на альтернативну службу і тоді несумлінний відмовник підлягатиме призову на строкову службу, причому на повний термін.
«Звичайно, трапляються випадки, коли хлопці не хочуть працювати там, куди їх направили, через що ми змушені позбавляти їх права проходити альтернативну службу далі, – розповідає Магдалина Микуланинець, – але таке буває дуже рідко. Зазвичай, по юнаках, котрі приходять до нас на комісію, справді видно, що вони вірують. Іноді, щоправда, не можуть розгорнуто пояснити, чому не хочуть іти до армії, а інколи просто недостатньо володіють українською мовою, але то вже інша проблема».
Як правило, відмовляємо заявникам досить рідко. До прикладу, минулого року з 20 бажаючих проходити альтернативну службу задовольнили прохання всіх. Нині вже маємо 11 заяв на весняний призов, тому скоро у полку «альтернативників» прибуде. А якщо казати про найактивнішу релігійну громаду, то найбільше звернень надходить від Свідків Єгови, євангельських християн-баптистів, християн віри євангельської тощо».
Секретар комісії у справах альтернативної служби каже: загалом до ідеї можливості вибору служби для молодих людей з релігійним переконанням ставиться з розумінням. Та найбільше цінують робітників-«альтернативників» їхні тимчасові роботодавці. Непитущі, старанні і відкриті до співчуття молоді люди ідеально підходять для того, аби працювати у закладах соціальної сфери або в будь-яких інших місцях. Деякі роботодавці навіть після завершення служби їх відпускати не хочуть, пропонують подальше працевлаштування. Самі ж хлопці, як правило, теж багато чому вчаться на важких роботах. І, в першу чергу, дорослішають, бо піти наперекір загальноприйнятим правилам – справа непроста і дуже відповідальна.
Тетяна Літераті
