У наш час часто чуємо нарікання на молодь, мовляв, нічого, крім Інтернету, модної музики та інших сучасних «двіжух» їй непотрібно. Про таке, як щось високе, святе і духовне – і не кажи.
Здебільшого цієї думки притримуються скептики, які вважають, що така молодь переважає. Певно, саме вони і забувають про те, що цінності їх юності так само оцінювали старші. Насправді ж, не все так погано серед тих, кому до тридцяти п'яти. Можливо, і не у повній мірі, але все ж з молоддю працюють чисельні профільні управління, відділи, структури. Сама молодь ініціює громадські молодіжні організації, які живуть не лише «пивом єдиним». Питаннями виховання переймається і Церква, де діють відповідні єпархіальні відділи та братства. Прикладом роботи останніх є проект «Сторінками путівника «Православні монастирі Закарпаття», організованого Богословсько-історичним науково-дослідним центром імені архімандрита Василія (Проніна) та Мукачівською Православною єпархією. В рамках проекту члени православних братств разом зі студентами закарпатських вишів, переважно УжНУ, подорожують монастирями, знайомлячись з історією, побутом, звичаями та канонами монастирів. Нещодавно відбулася вже третя поїздка. Що вони собою являють – екскурсії, чи щось більше, – ми цікавилися в їх учасників.
Остання подорож пролягала дев'ятьма монастирями у Свалявському, Воловецькому, Іршавському, Хустському та Мукачівському районах. Один з перших, куди заїхала молодь, був віддалений монастир ікони Казанської Божої матері у Тишеві на Воловеччині, де тривала архієрейська служба з нагоди престольного свята. Віктор (студент, 20 років) ділиться: «Сюди звичайній людині дістатися досить складно і чудово, що є можливість побувати тут, почути історію монастиря, тим більше, потрапити на службу, яку править Владика». Віктор не вперше у поїздці, і готовий їздити частіше, розширити географію, не обмежуючись лише Закарпаттям. «У нашому краї багато монастирів, але цікаво так само було б побувати, наприклад, на Івано-Франківщині, куди, знову ж таки, не кожен може поїхати», – каже він, – «Багато хто взагалі не знає, що в сусідній області теж є монастирі, тому цікаво було б побувати і там».
«У монастирях Іршавського та Мукачівського районів я вперше, а у Хустському доводилося бувати неодноразово», – розповідає вісімнадцятирічна студентка-історик Оксана. – Дуже сподобалося, на мене поїздка справила велике враження. Я дізналася багато нового, почерпнула багато у духовному плані. Власне, для цього я і їхала».
Ми поцікавилися у молоді: якщо вони рушають у такі дальні подорожі, можливо, варто було б поєднувати візити в духовні обителі з відвідуванням інших краєзнавчих «цікавинок», як то пам'ятки архітектури, музеї тощо? Неочікуваною була одностайність студентів і членів братств – усі одноголосно відповіли: «Духовне життя – це певна боротьба. У подорожах ми відчуваємо приплив нових сил. Це нас укріплює. Підемо ми на інші об'єкти – що воно нам дасть? Лише розсіє одержане у храмах», – розповідає Віктор (Мукачівське православне братство імені Сергія Радонезького, 28 років).
Під час поїздки молодь мала нагоду не лише ознайомитися з побутом та статутом монастирів, але й поспілкуватися з ченцями та духівниками церковних обителей. «Сподобалося лояльне ставлення духовенства, яке часто сприймається як закрите. Те, що самі духівники показували, розповідали, наставляли, подавали допомогу сприяє розвитку і духовного, і світогляду загалом», – вважає студент Віктор. Інший Віктор додає: «Надзвичайно цікаво спілкуватися з духівниками – вони ж не просто так пішли у монастир. Ченцями живуть своїм життям, ми – своїм. Вони люди більш досвідчені, та коли діляться з нами, молодими, своїм досвідом, – це укріплює. З іншого боку, коли вони бачать нашу небайдужість, можливо, це теж їх в якісь мірі підтримує у чернечому подвигу. Взаємне спілкування багато чого дає».
Особливо теплою була зустріч студентів і членів братств з архієпископом Мукачівським і Ужгородським Феодором, який, крім іншого, розповів чимало цікавих історій з життя святих та подвижників.
«Мені більш за все сподобалася зустріч з архієпископом під час трапези, яка вийшла наче трапеза любові. Дуже відчувався дух єднання і радості. Багато відповідей ми дістали, навіть не задаючи питання», – ділиться Тетяна (МПБ ім. Сергія Радонезького, 25 років), – «Я вже була в поїздці багато разів і щоразу щось нове відкриваю. Навіть у різні пори року інакше сприймається все це. І кожна служба у храмі теж унікальна».
Ті, хто не вперше у поїздці, вже встигли зав'язати дружні стосунки з ченцями. Тетяна продовжує: «У Приборжавському монастирі, де я кілька днів була на послуху, цього разу поспілкувалася з матушками та ігуменією. Знаючи, що є такі однодумці, як вони, дістаю духовну підтримку. Бува кілька слів таких подвижників запам'ятовуєш на все життя».
Для двадцятивосьмирічного Олександра (МПБ ім. Сергія Радонезького) поїздки монастирями – один зі шляхів укріплення віри. «У подорожах ми бачимо такі ж храми, як і вдома, з однаковим устроєм служби. Тут ми бачимо наших однодумців, усвідомлюєш, що не лише ти один маєш таке мислення та стремління, але й ті, хто живе навколо і розуміє хто такий Бог. Для молоді це ще й пізнання історії рідного краю, предків». Олександр продовжує: «Від цієї поїздки найяскравіші враження від монастирів, де ще не бував, а також досі невідомі історії про віру християн, завдяки якій вони долали муки, тяготи. Це укріплює мене у подоланні труднощів і в духовному відношенні, і у повсякденному». Сашка підтримує й Олена (21 рік, Перечинське молодіжне братство імені архімандрита Василія (Проніна) «Поради, одержані від духівників, інколи важливіші, ніж якісь глобальні речі, про які ми дізнаємося зі ЗМІ. Я зустрічала людей, які читають, моляться, ходять у храм, але навіть не замислються, яке це справді монастирське життя. У таких поїздках, пізнаєш більше».
Автор путівника, директор БІНДЦ імені архімандрита Василія (Проніна), доцент кафедри історії України УжНУ Юрій Данилець відзначає іншу важливу складову поїздки. Для студентства, серед якого більшість істориків, вони мають практичне значення, адже на прикладах монастирів на честь Іоанна Предтечі у селі Дубрівка, Серафимівського жіночого монастиря у селі Приборжавське, Миколаївського чоловічого монастиря у селі Іза-Карпутлаш, жіночого монастиря Різдва Богородиці у селі Липча, якими проходив маршрут проекту, студенти можуть дослідити таку важливу віху в історії рідного краю, як відродження православного руху, репресії проти його діячів в дорадянський та радянський періоди. «Майбутнім фахівцям важливо знати, за яких умов закривали та згодом відкривали монастирі», – відзначив Юрій Васильович.
З ним погоджується студент-історик Віктор: «Мене вразив Приборжавський монастир, де був створений піонерський табір. Нині важко віриться, що у храмі колись був клуб, дискотека – це в голові не вкладається. Мені, як майбутньому історику, звичайно, про такі речі легше писати, коли я бачив це на власні очі, і чув з перших вуст».
Члени братств відзначають, що поїздки корисні і для студентів – це і цікаво, і корисно. Якщо вони не відвідують храм регулярно, можливо монаші обителі надихнуть на щось більше. «Навіть, якщо хтось запам'ятає одне слово і через роки його згадає, зіткнувшись у житті з відповідною ситуацією, він задумається про його значення!», – каже Олександр.
Двадцятирічна Ксенія, зокрема, підкреслює: Людина, яка відвідує храм, живе церковним життям, тим більше, яка відвідує монастир, святині, збагачує внутрішній світ молитвами святих угодників, прикладається до мощей – отримує більше благодаті. Навіть сам вид на оточуючу місцевість з монастиря, який знаходиться десь на горі, або в далеких місцях, змушує людину задуматися: не спроста вона створена...»
Ми не ставили собі за мету ідеалізувати сучасну молодь, або ж робити її занадто набожною. Напевно, хотілося просто серед загального скепсису віднайти щось дійсно світле і добре. Нам здається, ми цього досягли. Висновків робити не будемо. Завершимо ж, словами Олександра: «Наш світ дуже суєтний, у нас немає вільного часу. Для молоді нині все дуже швидке і замотане, постійно хтось телефонує, відволікає навчання, бажання піти з друзями... Немає часу побути у тиші і подумати. Завдяки поїздкам дістаєш цей спокій, маєш нагоду послухати і насолодитися тишею».
Олександр КОРОБКО
