Закарпаття любить фестивалити. І численність фестивалів зумовлена не лише розмаїтістю місцевого колориту, несамовитим змішенням і поєднанням національних культур, кухонь, звичаїв, традицій, ремесел… І також, не лише з тієї причини, що фестивальний рух є однією із закличних візитівок краю, наживкою на туристичному гачку області. А ще й з тієї причини, що якщо у сусіда "хижа вища”, то треба обов’язково на своїй прибудувати мансарду чи поставити флюгер. Простіше кажучи, з почуття здорової конкуренції і суперництва між містами, містечками і селами. І фестивалі це прекрасно, бо не лише туристи з-поза меж області, а й багато закарпатців повезли прекрасні враження і спогади, мегабайти фото і відео з торішніх (!) "Селиської співанки”, "Гамори”, "Рахівської Бринзи”, "Червеного вина”, "Закарпатського божоле”, "Чернянської начинки” і… неможливо перерахувати всі. Бо торік у області, за свідченням туризмознавців, що стежать за процесом, відбулося понад дві сотні фестивалів і фестивальчиків. Чому ж ми наголошуємо про враження минулих років? Бо у 2010-му у цій сфері щось "зламалося”. І настільки сильно, що це видно неозброєним оком. Розчаровані журналісти, яким часто нема що поставити у кадр для "стендапу”, зажурені туристи, які часто-густо зізнаються, що, ймовірно, цього річ дарма витратили час і гроші на дорогу до Закарпаття.
ДЕ Ж "ПЕРЕВЕРНУВСЯ ВОЗИК”?
Що ж змінилося. Що пішло не так? Якість перейшла у кількість? Не зовсім. Бо ж цього року деякі фестивалі і зовсім відмінили. Наприклад, той самий Фестиваль голубців "Толтоткапостофестівал” у селі Четфолво на берегівщині, що так славно виглядав і набув широкого розголосу минулоріч, цього року просто відмінили. Джерела, які у журналістиці заведено не завжди розкривати, кажуть, що сталося це через розбіжності у баченні заходу між ентузіастами-організаторами та місцевою сільською владою. А більшість фестивалів поступово перетворюються з автентичних, колоритних, цікавих дійств на сільські шашлично-пивні посиденьки із виступами самодіяльних гуртів.
І це поруч з тим, що Кафедра туризму УжНУ, Турінфоцентр, ряд громадських об’єднань провели минуло річ масовану медійну кампанію з піару цих самих фестивалів. Видається, саме це надало їм "ведмежу послугу”. Бо за словами тих же туризмознавців-медійників "кожен-перший” захотів мати свій власний фестиваль з безкоштовною медіа підтримкою, не поропонуючи навзамін нічого. І от, як кажуть на Закарпатті "правда ся указала”. Свідчить завкафедрою туризму УжНУ Федір Шандор:
"Як показала практика, всі фестивалі, які не були "у мережі”, які не співпрацювали – усі дружно померли. Якщо це було штучно, для керівництва, то такий фестиваль нікому нецікавий. Навіть туристам. Коли половину часу увесь фестиваль чекає щоб начальник району прийшов і першим зачерпнув ложечкою головну фестивальну страву – то це, у першу чергу, ображає туристів. Начальник району завтра поміняється, голова сільради поміняється. А туристи залишаться. І журналісти залишаться і вони будуть це саме так висвітлювати…
Фестивалі, які нехтують туристами – мають лише одну перспективу: померти. Що і статься у Закарпатській області у 2010-му році. Це рік очищення від кількості і переходу у 2011-му у якість.
Залишаться ті фестивалі, у основі яких стоїть волонтерство, а не комерція. Бо комерція, це – дешеве вино, дешеві шашлики, дешевий алкоголь. Це завтра помре. Усі фестивалі у світі тримаються тільки на одному – на волонтерському рухові.”
Гадаєте, фахівець-туризмознавець дарма згадав журналістів? Аж ніяк. Адже саме вони оповідають про дійства меду, голубців, сиру, вина, полуниць, черешень, ковалів, бондарів, різників і всього закарпатського колориту потенційним туристам, які ще не бачили всього цього розмаїття, але мусять захотіти побачити. Але як, якщо, до прикладу, ось що розповідає журналістка каналу Тиса-1 Алла Хаятова про цьогорічний фестиваль полуниць:
"Коли йдеться про анонсовані для загальнонаціональних каналів сюжети, ти приїздиш – ідея красива, ти вже маєш в голові "картинку” – полуниця це не тільки смачно, але це й смачно виглядає. Ти приїздиш і ти бачиш чисте поле де нема де вкритися від сонця, де нема прохолодних напоїв, не кажучи про те, що там нема фестивалю. Образливо…
Напевно це всеж-таки кризовий рік. Фестивалі, які мали виглядати якнайкращим чином, навіть вони не виправдали наших сподівань. Фестиваль "Гамора” – ідея розкішна, прив’язка шикарна, картинка завжди була супер, атмосфера чудова. І цього року фестиваль перейшов з рук ентузіастів ковалів-митців до рук чиновників, які просто зрадили цю ідею.”
До речі, про "Гамору”. На неї чекали. Як на чудо, що реабілітує низку провальних заходів першої половини 2010 року. І ми звернулися за коментарем до людини, яка певний час попрацювала і у районній владі, а нині займається, знову ж таки, туризмом. Денис Добра – добре знаний у краї ентузіаст малих залізниць, співорганізатор численних форумів і фестивалів, у тому числі і міжнародного рівня. У тому числі і минулих славних "Гамор” у селі Лисичого – ковальських свят вогню, металу і майстерності. За його словами він ще у лютому звернувся у обласне управління культури із натяком на те що у червні на нас чекає фестиваль "Гамора”. Натомість отримав запевнення чиновників у тому що часу ще вдосталь і все під контролем.
Хто був цього річ у Лисичеві у день "свята” старої водяної кузні – знає, суцільне розчарування. І той самий пан Добра припускає, що вочевидь фестиваль таки відібрали з рук ентузіастів, бо комусь його хотілося комерціалізувати. Чи… просто провалити? Ця історія доволі темна поки що – ясно одне, "Гамора” вже не та і чи поверне собі бувалу славу – неясно. Ясно одне – згадана вище теза про волонтерство спрацювала і тут. Волонтерів відсторонили. Ще одна перлина краю вмре?
ОДНИМ БІЛЬШЕ – ОДНИМ МЕНШЕ?
Звісно, позиція обласної влади нами також була почута. І вона переконлива. Управління культури успішно проводить ряд обласних фестивалі, які частково фінансує, повністю організовує і тягне на своїх плечах та має допомогу з рук тих самих ентузіастів. Але неможливо охопити неохопне. Заступник начальника обласного управління культури Іван Канюка показав великий перелік фестивалів обласного рівня. Перелічити навіть їх тут неможливо, тож відсилаємо читача на сайт офіційний сайт ОДА у розділ, де всі обласні фестивалі і перелічені, – http://www.carpathia.gov.ua/ua/333.htm. Пан Канюка був переконливим – управління працює на повну, але ж специфіка краю згадана на початку цього матеріалу… Фестиваль хоче мати чи не кожне село. Не маючи при цьому ані досвіду організації, ані коштів, ані інших ресурсів.
У процесі цього інтерес до таких "фестивалів” падає навіть у тих, хто мав би цікавитися ними черех фах. Повернемося на мить до представників преси – тих хто оприлюднює розповіді про ці дійства.
Коментує ситуацію представниця багаторічного організатора прес-турів на фестивалі усього Закарпаття – Ужгородського Прес-клубу Ганна Тарканій:
"Ми намагалися максимум ресурсів віддати на поїздки саме на фестиваль. Щоб журналісти могли висвітлити їх, інформаційні агентства, загальноукраїнські видання, щоб туристи дізналися і приїжджали якнайчастіше на Закарпаття. На жаль з часом таких фестивалів залишилось одиниці, куди журналісти справді хочуть поїхати, і про які можна написати справжній матеріал.
Як завжди більше залежить від людей не більше як від грошей. Тобто справа не в тому чи виділила районна рада гроші чи ні, а справа в тому чи знайдуться люди-ентузіасти які готові це організовувати.. Тому що якщо є люди які живуть ідеєю свого певного фестивалю вони знаходять на це гроші, та формують цікаву програму. Якщо це робиться у рамках програми прийнятої владою і до цього змушують когось із чиновників то цей фестиваль не має майбутнього.”
З ПОЗИТИВНОГО
Невже все так погано і безнадійно? Звісно не все. Є ще порох у порохівницях. Бо ж є люди, які просіюють тони порожньої породи, аби знайти у ній золотий самородок. І знаходять. Як-от автор усіх світлин, що ілюструють цей матеріал, відомий закарпатський фотоблогер, який воліє називати себе краєзнавцем-дилетантом Олександр Богданов. Кілька років поспіль він відвідує перважну більшість фестивалів і має що сказати і що порівнювати. Дозвольте пряму мову:
"Кожен фестиваль має право на життя. Іноді приїжджаєш у село, маленький фестиваль, навіть традиційних торгових наметів нема. Але там настільки душевно, вони щось печуть, крутяться, пригощають людей.
От недавній фестиваль "Молочна ріка” в селі Стужиця Великоберезнянського району — так, це був перший крок, так, організатори зі сцени вибачалися. Але мені дуже сподобалося! До будь-якої ятки, куди я я підходив… Я міг з фотоаппаратом підійти, міг підійти без фотоапарату, як пересічний гість – мені пропонували: випийте будь-ласка домашньої яфинівки; скуштуйте будь-ласка кляканий сир; пробуйте їдкий сир. Вони годували людей безкоштовно, вони не продавали навіть…
Один із найяскравіших прикладів це фестиваль "Чернянська начинка”, який проводиться в селі Черна виноградівського району. Фестиваль позаминулого року проводився вперше. Настільки було емоційно, було присвячено фірмовій страві, яка вже декількасот років "витягує” в голодні роки людей. Центральна площа села. Концерт. Різні атракції. Урочистий виніс кортежем цієї страви на центральну площу. Атрибутика свята, атракції, яскраве дійство!
Ще один приклад це фестиваль різників в селі Геча. Проходить він десь з сьомої ранку до дуже-дуже пізньої ночі. Це починається з загону свиней, потім з них готуються страви. Це все проходить цілий день. Дуже видовищно, дуже вражаюче і дуже смачно.”
А щодо організації… Той самий пан Богданов каже те саме, що його "колеги по нещастю”:
"На жаль приклад одних організаторів стає вимушеним прикладом для інших. Голова села збирає людей, каже "Треба робити фестиваль!”. Ніхто цього не вміє і через цеполучаються дуже неякісні кінцеві продукти для споживача. Фестиваль може називатися фестивалем, а це декілька палаток, одна шашличниця. Що фотографувати? Ні однієї фотки…Починається біда. Тобто це має йти із "надр” душі.”
Начебто обговорили проблему? Лишається запитати – що у нас лишилося у тих "надрах”? Невже тільки пиво, шашлики і нерозбірлива музика з колонок? Може давайте щось змінимо? "Поремонтуємо возика, що перевернувся”? Може краще менше та краще? Га, краяни?
Олександр Попович, Закарпаття онлайн.БЛОГИ
