|
Цих вихідних у Лазещину, що на Рахівщині, завітати було кілька приводів: аби просто споглядати краєвиди (адже село – між Говерлою та Петросом), аби разом із місцевими жителями відсвяткувати День села, а найголовніше – горяни вчетверте прославляли ріпу, як називають на Рахівщині картоплю. Для цього і влаштували фестиваль «Гуцульська ріпа».
Проте лазещинці культ із їжі, ріпи, не робили. Бо ж найголовніше – збереження прадідівських традицій.
«Зберегти та примножити гуцульські традиції закликає і Президент України Віктор Ющенко», – відзначив у вітальному слові заступник начальника головного управління – начальник управління з питань європейської інтеграції та туризму і курортів облдержадміністрації Олександр Марченко.
Гуцульська автентичність та не без домішку сучасності – на столі у педагогів Лазещинської школи. Заступник директора цього навчального закладу Мар’яна Делятин каже, що на фестивалі їхній колектив приготував близько двох десятків страв із ріпи.
– У нашому педагогічному колективі – не лише гуцули, а й угорці, вихідці із сусіднього селища Ясіня. Відтак їхні рецепти теж згодилися, – каже пані Мар’яна, ділячись найсмачнішими секретами приготування страв. – Найперше, що готували у горах наші прадіди, – це печена ріпка. Нині цей найпростіший рецепт удосконалюють, додають до картоплі сучасні інгредієнти. Друга гуцульська страва – кулеша – теж на основі картоплі. Це є ріплянка, як кажуть у нас.
Пані Мар’яна поділилася секретом її приготування: чищену картоплю варять, потім до неї додають кукурудзяну крупу, не завадить й манна. До столу страву подають із маслом, бринзою, а хто любить, то і зі шкварками. Того дня учителі напекли ріпляні пиріжки, кремзлики, гомбовці, коржі з тертої ріпи, рокот-крумплі, голубці, начинені картоплею.
Коли ж господиня не має багато часу, як правило, готує щось із картоплі. А в горах і поготів. Бо ж невибагливі страви не потребують знання тонкощів кулінарії. Відтак господині, які лише вчаться готувати, починають із картоплі. «Це справді місцевий перший, найнеобхідніший продукт, – підтверджує Мар’яна Делятин. – Є й така собі усмішка, що у Лазещині родяться лиш ріпа та й діти...»
Подібні фестивалі, на думку учасників «Гуцульської ріпи», неабияк потрібні, бо ж покликані зберегти народні традиції. Та й прийдешнім поколінням варто передати все те хороше, на чому виросли їхні прабатьки.
Лазещинський сільський голова Іван Пранничук також за фестиваль. Каже, ріпа – другий хліб для горян. А ще у лазещинців є чимало речей, які б вартували започаткування фестивалів, до прикладу, грибів, ліжників тощо.
Один із організаторів фестивалю – голова обласного центру Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні Богдан Пранничук – устиг посмакувати ріпою.
– Ріпляник – це витвір мистецтва, – зізнається Богдан Дмитрович. – Головне на фестивалі – ріпка й гарний настрій тих, хто готував ці страви. Сьогодні ґаздині йшли на рекорд – спекли найбільший ріпляник. Хоч задокументувати ми не встигли, але це факт. Картопля – буденний продукт, але з буденного можна зробити свято.
На його переконання, свято вдалося. Дещо виправили помилки торішнього фесту, який провели у селі Ділове на Рахівщині. Цьогоріч же значно більше ріпи: і смаженої, і пареної, і вареної, і товченої, і меленої. Нині ж більше і гостей, які не залишаться голодними. Загалом – це культура приготування і споживання. Увага акцентується не лише на гастрономії, а власне на традиціях.
Цьогорічне картопляне свято було багатим і на авторські вірші, коломийки, в яких оспівували ріпу. Та й гостям фесту до душі місцеві краєвиди, гірське повітря, традиції й щира гуцульська гостинність. Усе це і є автентичністю по-лазещинськи.
|
