Антонич
Була то трохи дивна імпреза, по-своєму навіть містична: днями на окраїні української етнічної території, у славному місті Пряшеві вшанували одного з найяскравіших (хоч і маловідомих) українських поетів Богдана-Ігоря Антонича. Цього місяця йому виповнилося сто років, але прожив він із них всього двадцять вісім. Народився недалеко від тих місць, теж на Лемківщині, тільки по інший бік нинішнього словацько-польського кордону, у селі Новиця під містом Горлиця, де в роки Першої світової війни ішли криваві бої.
Власне, через ту війну і подальші бурхливі події родина мусила на якийсь час перебратися на спокійнішу Пряшівщину, де і мешкала якийсь час. Дядько ж поета Олександр Волошинович мусив взагалі лишитися тут. Він був одним з лідерів самопроголошеної і невизнаної Горлицької республіки українців, домагався її об’єднання з Пряшівщиною і входження до складу Чехословаччини.
Але Прагу тоді цікавила інша спірна з Польщею (і багатша) територія – Тєшинський край, то ж до цієї ідеї вона поставилася прохолодно. Тим часом Волошинович дізнався, що у Польщі його засуджено до страти, і вирішив не повертатися. Він робив чиновницьку кар’єру, працював окружним начальником у Михайлівцях, потім Бардійові, виділив із власних коштів солідну стипендію для незаможних учнів. Досі живі дві його доньки, а третя померла зовсім нещодавно.
Пряшівський поет Мілан Бобак зібрав з тридцять документів про О.Волошиновича, які незабаром буде оприлюднено у книжці «Крилатий вітер. Б.-І.Антонич і Словаччина». Завдяки великій виставці фотографій Лариси Цупер, яка відзняла краєвиди Новиці, Горлиці, Михайлівців, можна було переконатися, що місця, де минуло дитинство поета Антонича, практично нічим не різняться від наших закарпатських сіл.
Не дивно, що й одна з перших посмертних його збірок вийшла у Пряшеві 1966 р. – «Перстені молодості». Але не тільки через те його шанують у даному краї – перш за все за вірші, якими українську поезію піднято на нову, незнану раніше висоту. Співорганізаторами круглого столу виступили Спілка українських письменників Словаччини (І.Яцканин), Союз русинів-українців (І.Лаба), кафедра україністики Пряшівського університету (Л.Бабота), українське консульство (Ю.Колядинський).
На зібранні багато йшлося про загадки творчості й окремих віршів Антонича – поета містичного, чиї вірші є суцільними кодами, грою прихованих смислів, де під кожним словом – десять підтекстів. Зовсім як у наших печерах десь на Тячівщині – стоїть гора, а під нею порожнеча із сталактитами, сталагмітами, підземними потічками, звивистими закапелками і гротами, кажанами, розсипами різних мінералів і навіть самоцвітів. Хоча на перший погляд у віршах все просто – краса карпатської природи, враження дитинства, фольклор, прадавні вірування, наше чортовиння.
І, звичайно, міф Львова, де поет вчився, друкувався і помер. Та крім того, у віршах багато порухів підсвідомості, сам поет не раз покликається на цей феномен, адже жив у часи З.Фрейда і слухав лекції одного з його учнів. Тому символи в Антонича дуже багатозначні, пов’язані одночасно і з традиціями геральдики, і з народним мистецтвом, і з алхімією, і з апостолами та неоплатоніками, і з психоаналізом. Сонце часто виступає світлим символом людської громади, суспільства, рідного народу і його майбутнього. Місяць символізує генетичні корені конкретної людини, поклик предків, містичний зв’язок поколінь.
Поет дуже любив перевтілюватися, виводив себе то хрущем над шевченківськими вишнями, то різними рослинами, то навіть вугіллям, з якого розгориться нове полум’я (а прізвище його предків було Кіт). Він першим у нашій поезії зміг поєднати архаїчний шарм прадавніх міфів про Сварога і Даждьбога з авангардною формою вірша, який будується на алітераціях і асоціаціях, коли звук перетікає у смисл і навпаки.
Коли дружина журналіста Івана Гватя, сама знана акторка і радіожурналіст, заспівала кілька власних пісень на вірші Антонича, це стало особливо наочно. Ці поезії сповнені вибухової енергетики, за поетовим виразом, - це «окрушини сонця», гімн людині у її нерозривній злитості із рідною природою, нескінченна мандрівка лабіринтами власної душі.
|
