Вибори
Минає четвертий тиждень президентської кампанії. Хоч якихось особливих несподіванок не сталося, троє науковців з УжНУ захотіли поділитися із журналістами своїми враженнями від неї і дали прес-конференцію.
Фахівець із гендерної проблематики (на Заході є навіть спеціальний навчальний предмет – «фемінізм» або «жіночі студії») Маріанна Колодій говорила про психологічні аспекти кампанії. Це будуть перші вибори в Україні, де буде максимально задіяні методики впливу не на свідомість, а на підсвідомість виборця.
Тобто ми радо проголосуємо за когось, але навіть не зможемо пояснити причин такого вибору. Особливо це стосується Закарпаття, бо ми на відміну від багатьох інших областей є біментальним регіоном. Такими є ще хіба що Буковина і Дніпропетровщина. Тобто у нас немає чіткого водорозділу симпатій по лініях «Схід – Захід», «праві – ліві», «свобода – справедливість». У нас є приблизно порівну прихильників і того, і того, причому залежно від ситуації співвідношення постійно змінюється. Зрештою, що там Закарпаття! Чого варта одна лишень Тячівщина, яка в різні роки твердо голосувала за рухівців, соціалістів і регіоналів! Чогось ірраціонального в цьому немає: багато хто заробляє на Заході, але ніяк не менше – у Росії.
Соціолог Федір Шандор нагадав, що після 20 грудня до області почнуть повертатися наші шабашники на традиційні зимові канікули, їхні симпатії на виборах будуть досить відчутними. На відміну від попередніх виборів, коли існувала якась певна громадська думка в загальнонаціональному масштабі, зараз усе вирішують регіональну еліти, тому розкладка голосів дуже різнитиметься від області до області. А загалом зараз усі націлені не так на президентські, як на місцеві вибори, котрі пройдуть 30 травня. Той аромат влади, який колись струменів від самого лише слова «президент», за останні роки дуже вивітрився, зате контроль над місцевими бюджетами залишається дуже привабливим.
Соціолог Олександр Пелін вважає, що зараз головна боротьба між різними кандидатами ведеться за тих виборців, які не визначилися, а їх за різними замірами від 23 до 26 %. За них зараз і ведеться справжня війна. О.Пелін навів результати дослідження, яке студенти провели у своєму середовищі. Їхні симпатії не надто різняться від того, що бачимо загалом у західних областях України: лідирують Ю.Тимошенко, В.Янукович, А.Яценюк. Самі студенти вбачають ідеал жінки-політика у М. Тетчер, а чоловіка – в Я. Мудрому. Ха, подивилися би ми на них, якби вони отримали такого декана, як «залізна Меггі» з її анти-страйковим законодавством, твердим придушенням шахтарських виступів, загостренням ірландського питання.
Диктаторів люблять, коли вони десь там і не довбають особисто тебе. А ще студенти вважають, що навести лад твердою рукою здатен А.Гриценко. Отак, варто було пану полковнику один раз виступити перед цим товариством – і купа симпатиків. Все-таки особисті зустрічі дуже важливі, хоча у цій кампанії їх буде мінімум. Зараз – карантин, потім піст, а відтак – цілий місяць свят, не кажучи вже про шкільні канікули і студентську сесію. З усіх можливих періодів року вибрано найбільш невдалий час для агітації. Якщо х хтось з політиків другого-третього ешелону хотів збільшити свою відомість, то це практично неможливо.
А ще науковці ревно просили, аби журналісти висвітлювали виборчу кампанію максимально коректно, не тиснули на виборця і не звужували в його уяві коло можливих переможців. Як казав у таких випадках безсмертний Штірліц: «Вони там вважають, що я взагалі всесильний. Непогано б мені вийти у фюрери. Хайль Штірліц!» Тому захотілося поцікавитися, в чи визначилися самі експерти. Найбільш відповідальним виявився Федір Шандор. Він заявив, що ситуація в Україні має дійти до повного абсурду – тільки тоді почнеться одужання. Треба сягнути цілковитого дна, щоб відштовхнутися від нього і почати підійматися.
Тому він голосуватиме за кандидата, що остаточно доведе все до ручки. Інші ж двоє призналися, що вони поки не визначилися. Що ж, вони далеко не виняток. З кожним роком зростає відсоток виборців, які визначаються в останній тиждень чи й навіть в останній день. Одним словом, вибирати не хочеться. Але доведеться.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
