МЕДИТАЦІЇ
Сучасна українська політика нагадує тяжкий сон із мареннями, нічними жахіттями і цілковитою відсутністю логіки. Відьми і босоркуни швендяють з одного телеканалу на інший, вчиняють нескінченні шабаші, клацають кликами і зникають з екранів тільки з першими півнями. Публіка завжди прагне хліба і видовищ. Хліб нам забезпечують кілька мільйонів заробітчан, які зараз починають повертатися додому на зимові канікули. Видовища надають політики, які не змогли забезпечити тих же заробітчан роботою.
Видовища, щоправда, аж надто одноманітні, розроблені за принципом «дурень! – Сам дурень!» Як тільки когось звинувачують у корупції, статевих збоченнях, дерибані, зразу же з’являються звинувачення опонентів у тих же самих гріхах, тільки у ще більших масштабах. Страшенно хочеться прокинутися, але публіка просто приречена переживати усі ті ж самі психічні проблеми, які терзають її зверхників. А що ще лишилося? Економічна активність на нулю, культурне життя теж ледь жевріє, соціальна сфера у піке чи у штопорі.
Лишається тільки перемивати кісточки тим, хто найчастіше з’являється на екранах. Хочеться вірити, що їм лишилося вже недовго. Правда, у це можна тільки вірити, обґрунтувати ж якісь оптимістичні прогнози поки не можливо. Бо те, що у нас відбувається, не піддається опису у звичних політологічних термінах. В.Ющенко і В.Янукович – два найбільш ірраціональні з усіх українських політиків. Чимало з їхніх вчинків просто неможливо збагнути. Для чого ішов у владу В.Ющенко? Немає відповіді. Хіба що реалізувати свій Едипів комплекс і зайняти місце власного політичного батька Л.Кучми. Це вдалося, але далі новий президент так і не втямив, що робити із своєю перемогою.
Тільки коли влада стала перетікати до Ю.Тимошенко, він вийшов із стану медитацій. Далі почалося нічим особливо не зумовлене зближення з В.Януковичем – нібито для того, щоб опозиція проголосувала за новий уряд Ю.Єханурова. Опозиція саме перебувала у прострації і навіть гадала, що це якийсь підступ з боку переможців. Насправді ж двох ірраціональних Вікторів просто невтримно тягло одне до одного. В Ющенка спілкування з Януковичем збурювало найприємніше спогади про власну перемогу і відволікало від проблем сьогодення.
Для Януковича ж увага з боку колишнього кривдника була певною компенсацією і запорукою майбутнього реваншу. У психології є поняття стокгольмського синдрому – це коли жертва потрапляє у психологічну залежність від свого кривдника і навіть починає симпатизувати йому і турбуватися про нього (термін виник після теракту на стокгольмському стадіоні). Оцей синдром став взаємним у двох Вікторів і заполонив їхні підсвідомості. Він привів В.Януковича назад у прем’єрське крісло. Але потім у гру знов втрутилася Ю.Тимошенко, яка майстерно зіштовхувала між собою цю парочку і намагалася вивести їх із трансу.
Навіщо В.Янукович погодився на дочасні перевибори парламенту, досі ніхто не може пояснити. Може, колись відкриються секретні документи і це стане зрозумілішим. Але нині це сприймається як найбільша помилка з боку тодішнього прем’єра, яка не піддається жодному раціональному поясненню. Хіба що два стокгольмські близнюки вирішили будь-що дружити одне з одним проти Юлі, вдарили шапками об землю, а потім кожний знову поринув у свій віртуальний світ. Далі В.Ющенко два роки медитував на теми загадкової української душі, містичного світу трипільської цивілізації, палкої любові Євросоюзу до братів-українців; самовиражався завдяки власному конституційному проектові.
Аналогічно і В.Янукович органічно поєднував спілкування із сибірськими шаманами і більш традиційні культи. Час від часу вони чубилися між собою з приводу НАТО і Грузії, але це маж надто нагадувало родинну сварку, яка і ведеться заради майбутнього солодкого примирення. Ідилію не порушив навіть початок президентської кампанії. В.Ющенко заявляє, що він єдиний з кандидатів, хто дбає про національний дух, В.Янукович ратує за офіційну двомовність. Треба розуміти, що нічого іншого їх не цікавить. У їхньому віртуальному світі (не виключено, що він один на двох) немає більше жодних проблем, окрім мистецького Арсеналу і збільшення пенсії на десятку-другу.
Сергій ФЕДАКА, газета "НЕДІЛЯ"
|
