|
Підсумовуючи
Завершується 2009-ий. Як і прогнозувалося, він нічогісінько не дав Україні в плані поступального розвитку. Цілий рік точилися президентські перегони – абсолютно без жодного креатину і відповідно без надій на покращення у майбутньому. Політ творчої думки наших політиків так і не сягнув вище дитячої скоромовки: «Карл у Клари украв корали, а Клара у Карла украла кларнет».
Все, більше в ході цієї кампанії нічогісінько не обговорюється. Одна частина електорату фанатично молиться на своїх богів, інша – на своїх, а між тим капище охоплене полум’ям, на яке ніхто не зважає. Натомість всі, мов зачаровані, обговорюють долю коралів і кларнета. Господи, та скільки державних дач вже розкрадено, скільки партійців є цілком аморальними людьми, скільки очільників ні на що не здатні! Хіба цим вже когось здивуєш в Україні? Справа ж не в тому, чи гідний хтось з них поваги, а в тому, хто з них здатен відвести державу подалі від тієї прірви, перед якою ми топчемось.
Замість пошуку Ісуса Навіна, перед яким розступилися би морські хвилі – якийсь кастінг «Анумо, хлопці!» Хто найкрутіший мачо, хто скаже найприємніше своїм виборцям, хто найкраще заспіває чи станцює. Неначе все суспільство збожеволіло. Останній тиждень-два соціологія просто вражає. Люди ведуться на яскраві фантики і втрачають останні здібності критичного осмислювати пропоноване. За місяць до першого туру мала би відбуватися консолідація громадської думки, зростати визначеність. Замість того бачимо цілком протилежне.
Число тих, хто не визначився і «проти всіх», застигло на стабільній позначці, і зрушити її ще тяжче, ніж нашу євроінтеграційну перспективу. А серед тих, хто визначився, знов почалися хаотичні пошуки третьої сили. При цьому не відбувається консолідації на жодному «третьому напівпровідному», на цю роль вже претендують троє-четверо. Такої розкладки голосів у нас ще ніколи не було у попередні роки. Але і такої нестандартної п’ятирічки, як ця, теж ще не було. Всяка активність нині веде тільки до погіршення ситуації, виборці реагують на неї з величезною осторогою. Незмінно високий рейтинг хіба що у В.Януковича, бо він звів свою активність до мінімуму.
Йому, щоб мати високий рейтинг, досить просто не казати жодних дурниць і не їздити до Івано-Франківська. Нарешті його штабісти осягнули цю нехитру істину. Між усіма іншими спостерігається якесь хаотичне перетікання електоральних симпатій. Люди чекають чуда і доброго царя, ніби він взагалі можливий. Усі шукають найкращого замість того, щоб обирати найменше зло. Між тим на 1 листопада кількість населення вже склала 45.999.934 чоловіки. Жодна з пострадянських держав не платить такої високої ціни за свою незалежність. Та ще болючішими, ніж кількісні, є втрати якісні.
Суспільство деградує з небаченою швидкістю. Прошарок базарних торгівців перевищив усі розумні межі, зате більшість виробничих спеціальностей стали дефіцитними. Те ж саме і на рівні спеціалістів – при перевиробництві юристів і економістів маємо брак інженерів, технологів тощо. Освітню реформу звели до якоїсь дурні замість реформування її змісту. У кожному місті суцільні банки і бари, зате практично зникли ремонтні майстерні та інші заклади побутового обслуговування. Цей рік був особливо тяжким для України.
Це був рік жорсткої фінансової кризи, коли врятувати державу від дефолту вдалося тільки чудом. Наступного року відродження України можливе тільки за умови, якщо оживе Європа і там знову виникне попит на український експорт. Або ж якщо українські виробники освоять нові, неєвропейські ринки збуту. Але на останнє надія слабка. Руйнація вітчизняної економіки на сьогодні сумірна з тією, що була після Другої Світової. Але тоді країна-переможець мала репарації з Німеччини та її союзників. Зараз ні про що подібне не йдеться.
Вихід тільки один – припинити те безпрецедентне розкрадання, яке триває всередині країни. А для цього потрібна дуже сильна і жорстка влада, до якої ми, найшвидше за все, просто неготові. Принаймні, на сьогодні всі спроби різних сил зробити наш вибір бодай трохи осмисленим, далекі від успіху. Суспільство перебуває в апатії, прострації, панують ірраціональні тенденції. Витрачений намарно рік завершується точнісінько так же, як і починався. Чи то ще не все докрали, чи суспільство вже настільки охоплене самовбивчими настроями, що його нічого не зупинить?
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
