|
Минулого тижня відшумів Ужгородом черговий Байк-фест. Організатори – мотоклуб «Падонки». 890 байкерів з цілої України, Росії, Білорусії, Угорщини, Словаччини, Австрії на своїх мотоциклах гасали містом.
Більшість приїхало у гордій самотності, 300 прихопило на заднє сидіння своїх подруг, двоє навіть приїхали родинами – спереду батько на байку, позаду мати з дітьми на авто. Сучасний байкер – людина з великими доходами. Нормальний байк коштує від 30 тисяч зелених, а були на фесті і «Харлеї» понад 50 тисяч. Це успішні менеджери, бізнесмени, золота молодь.
Час від часу вони кидають звичний спосіб і перетворюються на моторизованих волоцюг. Це як Гарун-аль-Рашид у «1001 ночі». Бракувало колись халіфові адреналіну у спокійному Багдаді, бракує і тепер серйозним хлопцям в Україні та й по цілій Європі. От і перетворюються регулярно на таких собі вовкулаків, закидаючи набридлі офіси і перетворюючись на вільних від умовності людей.
До речі, вовки, акули та інша зубата фауна – улюблені мотиви для розписів мотоциклів і аксесуарів. Оце повернення у безтурботне дитинство, коли хотілося цілими днями ганяти на велосипеді по вулиці – своєрідна риса сучасної нашої еліти. Вони граються у піратів, що повернулися з тяжкого плавання у свою бухту, у вояків і маркітанток після тяжких боїв, в якихось хрестоносців, котрі по п’яні захопили Константинополь і тепер не знають, що з ним чинити.
«Три счастливых дня было у меня…» Бо після цього – знов бізнесові війни, кар’єрні баталії, інтриги, жона і діти, про що зараз хочеться забути. Якби вони не відпочивали регулярно отак від повсякдення, багато хто з них, певно би, збожеволів, спився би або став би народним депутатом. Спостерігати за ними цікаво. Навіть тимчасова втеча від хронічного стресу викликає на обличчі блаженну посмішку. Цього разу посміхалися не тільки на стадіоні, а й на Кар’єрі, а також на самісінькому кордоні біля пам’ятника «Україна – визволителям», до якого покладали вінки. Було їх так багато, що хвіст колони дістався до монументу вже, тоді коли голова поїхала назад. Це нагадувало змію, яка кусає власний хвіст.
Ще крутіше було на озері, де всі також не вмістилися. Наче лісова живність, що під час пожежі збилися біля води. На березі байкери перетягували канат. Я думав, що це найбільший екстрім, який лиш можна уявити. Але коли за канат взялися дівчата, зрозумів, що все ще попереду. Наші жінки мають стільки агресії, що хлопам і не снилося. Добре, що природа все ж зробила їх слабшими за чоловіків, інакше би нам не жити. Щоправда, жінки навчилися досить успішно коригувати природу алкоголем. Класним був боді-арт, хоча такі тіла виглядають чудово навіть не розмальованими. Гості з Угорщини дивували каскадерськими трюками. Був конкурс власноруч зібраних та тюнінгованих мотоциклів – у рамках Чемпіонату України з кастомайзингу.
«Тут було досить багато претендентів на головний приз, але абсолютно без блату зайняв перше місце мотоцикл організатора злету, Шоні, тому що він просто кращий», – каже суддя Дмитро Хітров. 18 же гуртів на стадіоні взагалі грали на славу. Аж згадалася стара-престара пісня з далекого дитинства. «Те, кто музыку не любят, очень злятся – ну и пусть! Но зато мы эти песни разучили наизусть!» Не завчити було тяжко – волало уздовж цілої річки і на кілька кварталів углиб обох берегів. Цього разу музика була вже іншою, ніж раніше. На зміну традиційному хард-року прийшов поп-рок і менш жорсткі ритми. Що поробиш – життя таке, що напрягу вистачає в реалі, у музиці хочеться заспокоїтися, а не збуджуватися.
Окрім стадіону, фест вирував у більшості міських готелів. Коли одні тільки поверталися під ранок туди ночувати, інші саме виходили із нічних барів і боулінгів на свіже повітря. У байкерів є неписане правило не пити в останню ніч фесту. Чи хоча би відіспатися усю останню добу перед від’їздом. Бо дорога неблизька один приїхав аж з Нижньовартовська за 6000 км.
Із Москви долали дорогу або за один день, або ж за півтора з ночівлею у Львові. Дорога назад виявилася тяжчою. Один з байкерів розбився біля Сваляви, оскільки через спеку їхав без належної екіпіровки і незастебнутим шоломом. В результаті при падіння насмерть розбив голову. Ще двоє покалічилися біля Львова, але лишилися живими.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
