|
Дуже кортіло написати про вибори, але жодних на сто відсотків гарантованих цифр поки немає. Дай Бог, щоб вони з’явилися бодай у суботу, хоча великої надії на це немає. Закон дозволяє затягувати підрахунок голосів аж до кінця п’ятниці (у суботню пресу нічого офіційного так і не потрапить), а потім ще п’ять днів можна тягти з офіційним оприлюдненням. Остання норма взагалі незрозуміла – очевидно, ці п’ять днів для додаткового "уточнення”. Цими днями відбувалися місцеві і парламентські вибори у США, там бюлетені не кидають в урни, а вставляють у сканер, який зразу зчитує інформацію і посилає на центральний сервер. Примітивні люди!
Сканер же не є політично грамотним. Він їм такого насканує! А от у нас все буде так, як комусь треба. Ні, про вибори доведеться наступним разом. Але одними ними життя не обмежується. 26-28 жовтня відбувся 19-ий конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи. Вдруге за свою історію він прийняв спеціальну резолюцію по Україні. Перша була по Чорнобилю, друга – по Карпатах. Виявляється проблеми тут не менш складні, ніж були на ЧАЕС.
А почалося все 2007 р., коли голова нашої облради М.Кічковський уперше поставив на черговому конгресі карпатське питання. 8-9 вересня 2010 р. в Ужгороді відбулася за участі 18 країн міжнародна конференція "Сталий розвиток Карпатських гір та інших європейських гірських регіонів”, котра прийняла Ужгородську декларацію. І от тепер Резолюція Рпади Європи №315(2010), яка містить 14 чітких рекомендацій. Що усе це означає у суто практичному ключі? По-перше, Закарпаття може тепер претендувати на значно солідніші дотації з державного бюджету. Європа же сказала, що на горах не можна економити. То ж колишня протипаводкова програма " Тиса” – то тільки квіточки.
Вона себе, до речі, виправдала. Остання літня повінь сильно вразила 5 областей по той бік Карпат, але у нас лихо було найменших через збудовані дамби (хай навіть вони ще далеко не ідеальні). По-друге, різноманітні міжнародні фонди тепер охочіше виділятимуть гранти на гірські проекти – це визнано актуальним і просто модним. Тепер вже від закарпатських структур залежатиме, наскільки дані кошти поступлять до області. Щось, як завжди, розтягнуть так звані грантоїди, але левова частка має піти на конкретні справи.
По-третє, Закарпаття має шанс здійснювати реальну європейську інтеграцію випереджуючими темпами порівняно з іншими областями України. Адже Карпати єднають нас (як і Галичину з Буковиною) зі ще 6 державами. Скажемо ,у регулюванні Тиси, збереженні її чистоти не менше від нас ще зацікавлені і Румунія з Угорщиною. Так що намічаються спільні проекти зі спільним фінансуванням. А якщо вже Євросоюз стане інтегрувати до себе Українські Карпати, то мусить поступово поширити ці процеси і на цілу Україну, бо ж держава єдина, одне правове поле, одні правила гри. Але почнуть таки з нас, і своєї вигоди ми не оминемо. Ідеться не просто про тисячі нових робочих місць (це само собою), а про створення в області принципово нової, екологічно орієнтованої економіки. Заробітчани зможуть повернутися додому, бо ж оплата тут буде цілком європейська.
Шанси перед областю відкриваються просто вражаючі, але якщо процес не буде забалакано, як це сталося свого часу з Карпатським Єврорегіоном, а відповідна копітка робота продовжиться і в наступні роки. Забруднена Європа звертає погляд до відносно чистих Карпат. Не можна допустити, щоб цей інтерес згас сам собою (як подібний інтерес згас до помаранчевої України усього упродовж одного 2005 року), його треба усіляко підживлювати найрізноманітнішими інформаційними приводами, яких у нас не бракує. І, звичайно, просто працювати, щоб Європа бачила: її кошти не ідуть намарно. Кожний розчищений потічок і кожний заліснений пагорб мають стати подією, про яку широко говоритимуть.
Тим більше це стосується фермерських господарств, які вироблятимуть екологічно чисту продукцію, нових санаторіїв, розвитку туристичної інфраструктури тощо. Одним з перших і відносно дешевих кроків могло би стати хоча би відселення тубдиспансера із Довжанського замку. А взагалі таких кроків для початку можна назвати з добрий десяток. Закарпаття у Європі і нікуди від неї не дінеться. То ж треба мінімізувати негативи від такого сусідства (відтік робочих рук) і усіляко примножувати позитиви.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
