Кількість членів Спілки письменників України поступово скорочується через природні причини. Правда, самодіяльних письменників стає усе більше і більше, але від того кількість добротного чтива все ж не зростає. Початкуючими авторами ніхто особливо не опікується, їх просто кинуто у воду: хто випливе – випливе, хто не випливе – потоне. Останнє відбувається практично поголовно. То ж рятунок потопельників – справа їх самих.
Хтось задля цього проводить літературні фестивалі, хтось організовує колективні збірники, хтось започатковує літературні школи. Який саме з цих шляхів більш ефективний – покаже час. Чергова літературна школа відбулася на Іршавщині, на турбазі "Смерековий Камінь”, куди приїхало 11 авторів з Ужгорода, Львова, Києва. Упродовж двох днів вони прослухали серію лекцій, обмінялися улюбленими книжками, а також обговорили власні твори. Звалася школа "Печерний синтаксис”. Кожний міг то розуміти як хоче: чи то поєднання іршавських печер між собою, чи то поєднання світу дикої природи і людини, чи то спробу скласти докупи молодечий запал, печери і досвід лекторів.
Останні підійшли до справи з ентузіазмом. Видавець Завен Баблоян детально окреслив дві дороги до читача. Одна традиційна – через звичний книговидавничий процес, де слід знати багато тонкощів, пов’язаних з підготовкою рукопису до друку, правильним позиціонуванням книжки, вдалим оформленням її і подальшою розкруткою. Другий шлях – електронна книжка, яка існує чи принаймні пропагується в Інтернеті, туту теж є доволі підводних течій і нюансів. Менш оптимістичним був письменник Антон Савченко, на чию думку так звана Сєтєратура наразі так і не відбулася, до текстів в Інтернеті є великі претензії, та й відповідні сайти поки не стали фактами літературного процесу. Проте до феномену електронної книжки автор ставиться прихильно і поділився своїм плідним досвідом.
Антон не тільки видав п’ять звичайних книжок, а й підготував та запустив у світ цілком успішну електронну книжку "Нариси бурси” – про власне навчання в училищі риболовецького флоту. Успіх книжки – у вдалому поєднанні прикольних курсантських історій із вдалим оформленням у стилі дембельських альбомів. Для багатьох видавництв такий складний задум видався занадто дорогим. Для електронної версії, яка потім успішно продавалася, він виявився цілком підйомним.
Відома письменниця Лариса Денисенко – юрист за фахом, має досвід роботи і за кордоном, і у виконавчій владі, і адвокатом. То ж одна її лекція була практичним курсом з авторського права, який допоможе молодим захистити свої твори. Інша же лекція присвячувалась спостереженню за людьми як необхідній передумові письменницької роботи. Слухачам було запропоновано десяток несподіваних ситуацій, взятих з реального життя, і запропоновано пояснити їх, скласти на цій основі якусь несуперечливу історію, що викликало справжній масовий ентузіазм. Часто запропоновані відповіді були ще химернішими, ніж то було насправді.
А ще були мандрівки до печер і споглядання навколишніх скель. Чи не найцікавішими були творчі вечори – молоді автори таки мають що сказати людям, а головне – вміють виграшно подати свої твори, в тому числі під гітару. За задумом організаторів даної школи молодого ужгородського поета Томаша Деяка, вона повинна відрізнятися від інших тим, що призведе до створення конкретного кінцевого продукту – електронної книжки. При цьому ідеться не про черговий самозвіт заради галочки, а про щось максимально читабельне, що викликало би широкий інтерес, а той взагалі ажіотаж серед публіки.
Після кількох мозкових штурмів вирішено зробити не традиційний збірник текстів молодих, а свого роду колективний міні-роман із залученням лекторів. Ідеться про детективну історію в дусі Агати Крісті, яка відбувається в урочищі Смерековий камінь. До головного персонажа потрапляє інтригуючи записка, для стає життєво важливим визначити автора. Під підозрою 11 чоловік, які живуть поруч з ним. Рівно стільки же і білих скель у цьому урочищі. Отримуючи від підозрюваних різним чином зразки їхніх почерків (це і є вірші чи новели учасників школи), детектив аналізує їхній зміст, складні взаємини між цими людьми.
Фінал же буде взагалі несподіваним. Книжка на електронному носії має з’явитися місяці через два, її буде презентовано в Ужгороді.
Сергій ФЕДАКА, газета "НЕДІЛЯ"
|
