|
У сусідній державі прибрали з її офіційної назви слово «республіка». Була Угорська Республіка – стала просто Угорщина. Так коротше, економніше, хоча для передруку численних бланків, зміни табличок все ж доведеться витратитися. Форинти ніби вирішили не змінювати, все одно врешті-решт переходити на євро. І все ж питання про глибинну суть такої гри із словами залишається. Нам би їхні проблеми.
Хоча щось подібне накопичилось і у нас. Фахівці із символіки доводять, що синьо-жовтий прапор має нещасливе поєднання кольорів, а щасливе поєднання – у жовто-блакитному. От якщо поміняти, тоді ми заживемо нарешті нормально. Правда, УНР з її жовто-блакитним прапором зазнала поразки точнісінько так, як і ЗУНР з її синьо-жовтим. Можливо, крім прапора, на державу ще щось впливає. Типу там наявність мозку у головах політиків чи працьовитість підданих абощо. Але Верховна Рада, від якої з кожним днем все менше і менше що залежить, може врешті-решт зайнятися і прапором. Треба же бодай чимось виправдовувати ті шалені видатки, яка вона тягне з державного бюджету.
Мабуть, угорці точнісінько так махають кулаками у бік свого парламенту. Раціональне зерно у тому рішенні, звісно, є. Таким чином менше відмежування від своєї минувшини, історичної традиції. Звалася вона тисячу років Угорщиною (ну, ще Угорським королівством) і зараз так зветься. Навіть у знаменитій їхній приказці «Поза Угорщиною немає життя» мова таки про вічну Угорщину, а не про конкретну Угорську Республіку. Хоча щось все одно муляє. Бо якщо відмовляються від «республіки», само собою напрошується, що це крен у бік монархії. Сучасний світ знає тільки ці дві форми правління. Була ще в Лівії так звана Джамахерія – це щось серединка-на-половинку між цими двома формами.
Але навряд чи угорцям навіть у п’яному сні таке присниться. Все одно нафти у них немає. А от прихильників монархії і її реставрації там, мабуть, немало. Як і в Україні. Тільки у нас це роблять спершу де-факто, а потім вже оформлять де-юре. Якщо на те взагалі буде потреба. Європейці же звикли все прораховувати наперед і рухатися маленькими кроками. Он у ряді держав Середньої Азії де-факто відновлено ханства з довічним правлінням перших осіб і їхніх родичів, але офіційно це оформляти не стали. Українська політична практика нині ближча до азійської, ніж до європейської. Монархії споконвіку трималися на особливому прошарку – дворянстві, яке очолював сам монарх. Коли російське дворянство деградувало до останньої межі, монархія впала. Більшовики і німецько-японські гроші були просто сліпими знаряддями історії.
Ключовою була фраза юного Леніна: «Стіна прогнила, ткни – і впаде». Це якраз про дворянство, до якого Ілліч і сам належав. В Англії, воно збереглося, то ж монархія тримається досі. У нинішній Росії його намагаються відродити, але виглядає воно бутафорським – як і наше козацтво. Принаймні, на сьогодні. Чи є дворянство у Будапешті, хай з’ясовують самі угорці. В Україні його точно немає. Ані шляхти, ані еліти – самий лише істеблішмент, хоча і той деградує від виборів до виборів. Після загибелі Київської Русі у нас так і не було власної монархії. Мріяв про неї Богдан Хмельницький, навіть сина одружив з молдавською князівною, аби мати онуків вже блакитної крові.
Проте Тиміш загинув, так і не залишивши нащадків, відтак все пішло під укіс. Бо коли еліта схильна пожирати себе саму, своїх підданих і державу в цілому, як було у нас під час Руїни, монархія є більш життєздатною системою, ніж республіка. Це довів і Павло Скоропадський, чия де-факто монархія виявилася значно міцнішою за попередню і наступну республіки. Але ставка на зовнішню силу (Німеччину) призвела і цю майже монархію до краху. Якби ж Скоропадський від самого початку приступив до розбудови власної повнокровної армії, ні Директорія, ні більшовики так і не змогли би його скинути. Історія знову-таки пішла би зовсім іншим шляхом. Зараз утретє в Україні намагаються творити квазі-монархію. Бо республіка з її демократичними інституціями у нас якось не спрацьовує.
Двадцять років борсаємось у болоті і навіть берега не видно. Правда, будівництво монархії у нас почали зі стелі (монарших повноважень першій особі), а не з фундаменту – творення еліти, яка триматиме на своїх плечах державу. Он В.Ющенко каже, що всі проблеми через відсутність Великого Герба. Може й справді?
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
