Росіянам не позаздриш.
Попри всі опозиційні акції альтернативи В.Путіну немає. Навіть при абсолютно
чесних виборах він переможе – тільки не в першому турі, а у другому, куди
гарантовано виходять він і Г.Зюганов.
Строго кажучи, об’єктивно протестувальники підігрують саме
комуністам, даючи їм шанс на другий тур. Без мітингів про перемогу кого треба
було би оголошено ще у першому турі. Ще одна причина протестів – вплив на Росію
світової фінансової кризи, внаслідок чого рівень життя пересічних росіян помітно
впав. Якби не це, вибори пройшли би взагалі без проблем. Демократія ніколи не
належала до базових цінностей росіян, нею опікувався вузенький прошарок
ліберальної інтелігенції.
Для більшості же стабільність значно важливіша за
будь-які ідеології. Путін вустами своїх апологетів озвучує альтернативу без
особливого вибору: або поганий цар, але все-таки свій, або перетворення Росії
на маріонетку, керовану з Заходу. Навіть якщо це неправда, це все одно гіпнотизує
пересічного виборця. Тим цінніше, що бодай незначний прошарок політично
активних росіян знаходять сили опиратися навіть у цілком безнадійній ситуації.
Для українців це все цікаво тому, що ми різнимося від росіян значно менше, ніж
комусь того хотілося би. Вибори і в нас давно вже перетворилися на фарс –
навіть коли у тому немає нагальної
потреби. Чи проглядаються якісь альтернативи в Україні найближчими роками? Найбільш сміливі експерти
пов’язують їх з новими когортами протестувальників – чорнобильцями, афганцями,
дрібними підприємцями. У них немає харизматичного лідера, але такого лідера не
було й у Єгипті, Тунісі, Лівії. Там виявилося, що досить просто горючого
матеріалу. До того ж на відміну від африканський автократій в Україні зараз
загострюється гризня всередині владної команди. Цілий ряд дуже впливових
можновладців валять Д.Табачника.
Починається розбрат серед найвищого
православного кліру. Хитається під М.Азаровим, але він дуже рішуче відстоює
своє крісло. Це взагалі-то один один із законів феодального суспільства: як
тільки усередині феодального класу доходило до внутрішнього протистояння
(наприклад, в моменти утвердження нової династії монархів), рівень експлуатації
і взагалі панського свавілля знижувався, бо панам було не до того, селяни могли
зітхнути спокійніше. В Україні зараз щось подібне: реформи пригальмувалися,
найбільш складну (земельну) взагалі відклали, натомість розгортається
індивідуальне протистояння на самому Олімпі. Національні інтереси починають
відстоювати фігури, раніше зовсім не помічені у подібних настроях. Це більше
схоже на тактичну гру, ніж на принципові переконання, хоча хто знає? Людська
душа – то суцільний морок.
Оптимісти вважають, що після російських виборів 4
березня рівень російсько-українського протистояння теж впаде, бо це просто
демонстрація кандидатом В.Путіним своєї твердості відносно України. З тієї
самої опери і абсолютно безперспективний рефрендум у Латвії про другу офіційну
мову. Російським виборцям просто демонструють наявні інструменти впливу, навіть
якщо їхній коефіцієнт корисної дії мінімальний. Після виборів таке брязкання
зброєю втратить сенс. Хоча повністю виключати можливість появи на наших
парламентських виборах якоїсь абсолютно прокремлівської партії теж не можна.
Якщо таке станеться, вона відбиратиме голоси від Партії регіонів, тому влада
усіляко прагнутиме не допустити подібної сили. На відміну від української
опозиції, яка оголила, що йтиме на вибори трьома колонами (фактично їх буде ще
більше), українська влада піде однією колоною, причому броньованою. Ну і після
виборів ще скупить максимум мажоритарників, які балотуватимуться як нібито
незалежні самовисуванці. Людей із незмінною позицією в українському політикумі
майже не лишилося. Зараз взагалі відбувається зміна поколінь. Ті, хто мав
досвід боротьби ще за горбачовських часів, практично зійшли з арени (лишилися
тільки поодинокі винятки, як-от О.Доній чи М.Томенко).
На зміну прийшло
покоління, сформоване у бандитські 90-ті чи взагалі у ніякі 2000-ні. Багато хто сподівається на зовсім юних,
нинішніх 20-річних, але для політики все ж потрібен певний житейський досвід.
Це під час війни швидко дорослішали, а під час нинішнього безчасів’я – навпаки, повільніше. То ж доведеться
вибирати з того, що є – між поганим, ще гіршим і взагалі нікудишнім.
Сергій
ФЕДАКА, газета "НЕДІЛЯ" nedilya.at.ua
|
