Театр в Ужгороді, як не дивно, ще існує – зовсім не завдяки чомусь, а виключно всупереч. Вже тих артистів і дустом пробували, і холодом морили, і злиднями – живучі! Останнім виявом живучості стала прем’єра французької комедії російського виробництва (автор Андрій Курейчик) "Обережно – жінки”.
Поставив О.Саркісьянц. Режисер вже кілька років шукає тему, яка би лягла на душу закарпатському глядачеві. Були дуже класні політичні алегорії. Чого вартий тільки поставлений напередодні Помаранчевої революції "Дракон” Є.Шварца! Мовляв, всякий переможець дракона сам перетворюється на дракона. У виставі цю думку проведено більш жорстко, ніж у відомому фільмі. Накаркали! Подібна же політологія у "Слоні”. Минулого року була дуже лірична пастораль про сільське кохання "Джульєтта і Ромео”. Але нині публіка жадає не так політики і лірики, як гендерного конфлікту. Ну і бажано ще страсті-мордасті і побільше скандалів. Тому сюжет "Жінок” простий як двері: один чоловік між трьома коханками. половина глядацької зали (а набита була по самі вінця) переживала солодкий катарсис: як добре, що то не зі мною!
Але тих жінок треба бачити, бо мій текст – то ніщо. Чоловік теж нівроку. М.Фіщенко грає паризького художника Сержа Дюбуа. Та сама роль, яка нарешті дозволяє розкритися артистичному таланту. Це суцільне перевтілення, бо з кожною із трьох дам доводиться бути зовсім іншим, не схожим на себе, четвертого. Хоча ніякий там не Париж, а цілком пізнаваний Ужгород. З великим пієтетом зі сцени лунають імена художників І.Панейка і С.Мострянського. Дюбуа декламує як свої еротичні вірші О.Гавроша. Першою з’являється на сцені студентка Лулу (Н.Токар). Грає буквально з натури. Бо якщо глянути навіть у ці сесійні дні на ужгородські тераси, то наші студентки більше полюють на чоловіків, аніж дбають про навчання.
Лулу спершу нагадує взагалі п’ятикласницю, зате потім показує себе в усій красі. Це божественна Діана на стежці війни. Її стиль спілкування з чоловіками невибагливий і ефективний: раз – і на матрас, два – і в загс. Та все одно, навіть знаючи, що фрукт – суцільна отрута, його хочеться їсти. Хто би не хотів у той момент опинитися на місці Фіщенка! А Катерині Якубик-Гамазі вдалося створити повнокровний образ закарпатської жінки в соку. Дарма, що на ім’я Жаклін. Всі дев’яності вона провела на базарах у Кішварді і Суботиці, вивезла туди неліквід з цілої області, потім активно бізнесувала, встряваючи у все нові і нові авантюри – коли більш вдалі, коли менш.
Нинішня криза її підкосила, але не зломила. Зараз вона "на розливі” у барі. Сама п’є тільки народний коктейль: коньяк + виньяк + кріпак. Головне – не збовтувати. Кохається у дусі заповітів відомого французького маркіза. Оскільки зманіжених чоловіків у нас вистачає, то з цим проблем немає. Серж називає її бодибілдером. Ага, перетягала стільки картатих сумок на чопському вокзалі, що навіть Бейлі Балогу не снилося! З суперницями поводиться теж суто по-чоловічому: просто споює їх на цур’я. Так жіночу пиятику у нас ще не показував ніхто. Чоловіча порівняно з тим – то новорічний ранок у дитячому садочку: накрохмалені зайчики і перелякані ведмедики.
А тут на глядача вихлюпує усі глибини жіночої підсвідомості. Найбільше, виявляється жінки прагнуть розрізати зрадників бензопилою. На щастя, такі ідеї приходять тільки до вусмерть п’яних, але в такому стані вони вже не здатні їх реалізувати. І нарешті аристократка Морісабель. Найбільше нагадує якусь антикварну брегівську пані, котра ще пам’ятає фрукти-овочі без нітратів, вино не з порошку, мереживні скатерті на щодень, двадцять різновидів леквару у креденсі, чоловічі зачіски з бріоліном тощо. З неї сиплеться пісок (буквально), але це нічого не значить, бо жінка завжди жінка. За її рахунок Серж і живе. Хоч і темперамент у старої – ще гай-гай! Для В.Варги ця роль виявилася дебютною у новому колективі, раніше вона грала в театрі А.Віднянського.
Кохання творить з Морісабель справжні чудеса: якщо спершу вона ледве рухається, тримаючись за стільці, то потім вже витворяє цілі акробатичні кульбіти. Робиться це на епічному сексодромі із двох величезних надувних матрасів – одній з найбільш вдалих знахідок художника сцени Е.Зайцевої. Як і троє різностильних дверей – для кожної жінки свої. Бо входять жінки у чоловіче життя завжди по-різному, тільки виходять всі однаково – боком.
Сергій ФЕДАКА, газета "НЕДІЛЯ"
|
