«Кампус» у перекладі з англійської – це студентське містечко, яке стає домівкою для молоді, що навчається. Корпуси університетів, гуртожитки, місця для відпочинку, зелені алеї з лавочками для вечірніх поседеньок – все по-феншую й готове для студентського використання. Тільки користуйся й бережи для інших. На жаль, на Закарпатті склалася дещо інша ситуація. Спробуємо поглянути з різних сторін.
Сторона перша
Найбільший закарпатський кампус знаходиться в Ужгороді й належить Ужгородському національному університету. Студмістечко зосереджене біля двох гуртожитків (№№4, 5) на Бамі й угрупування з 3 інших гуртожитків на Студентській набережній. В принципі, місцева влада зробила непоганий проект такого коруму (ще один синонім до слова «кампус»). Студенти поселені у відповідності до навчальних корпусів, неподалік стадіон «Авангард», будинок культури «ПАДІЮН», лікарня, поліклініка, дискотека.
Молодь об’єднується в один гурт і добре комунікує. На території студмістечок впроваджено охорону, а нещодавно один із депутатів міської ради Михайло Рошко, добився постачання гарячої води у гуртожитки цілорічно. Однак, якщо придивитися ретельніше, можна побачити багато "цікавинок”. Наприклад, відсутність достатньої кількості газових плит та металевих смітників. Або ж «котяче нашестя» у кухнях. Повна антисанітарія супроводжується також тараканами і нетверезими сантехніками. І хоча адміністрація корумів влітку вживає заходів безпеки та гігієни, – цього не достатньо. Бракує і ремонту, хоча б косметичного – стіни нагадують тюрми. Змінити вікна теж було б не погано, оскільки трухлятина пропускає вітер з усіх боків.
Коменданти гуртожитків невпинно слідкують за графіком чергування студентів, винесенням відходів, обробкою газонів. І тут вступає в дію інша сторона.
Сторона друга
Студенти дуже часто не розуміють, що таке взаємодія співіснування. Мається на увазі не лише відносини із співжителями по кімнаті, а взагалі зв’язок із місцем де ти живеш. Не кожен хоче зберігати те, що має, зате нового вимагати мастак.
Дуже часто можна побачити біля гуртожитків розкидані пляшки від спиртного, гори недопалків і всякий непотріб. Біля гуртожитку №4 залишилося всього 4 лавки. Дерев’яну основу інших виламали й викрали. І байдуже, що на початку навчального року все було ретельно відремонтовано і пофарбовано. Пізніше з’ясувалося куди ж ділася деревина від лавочок. Студенти розпалювали біля кампусу багаття і смажили там картоплю. Щоб не збирати гілля, вони використали уже готовий матеріал. І гуділи, співали, танцювали, не розуміючи, що організували не пікнік, а шабаш на краденому.
Нова манера у наших гуртожитківських хлопців та дівчат — викидати сміття через вікна і робити звалище у себе ж під носом. За кілька днів усе перегниває, починає смердіти, до місця збігаються зграї вуличних псів і гавкають доти, доки прибиральниці не усунуть цей безлад. Про розбиті люстри, вікна й руйнування кімнат говорити марно.
Студенти з цього приводу висловилися так:
Ганна Медвецька (студентка): «Я уже 5 років живу в кампусі й стараюся не порушувати дисципліну, не пропускати чергування. Однак інколи за 250 гривень на місяць я знаходжуся у жахливих умовах, без світла, тепла, газу тощо. Тож, чому я маю шанувати не шановане?!».
Руслана Любка (студентка): «Інколи доводилось викидати сміттячко через вікно, бо чергування назначають рано-вранці й студенти не встигають на пари. Щодо мене, то стараюся оберігати місце, де живу. Але берегти кімнату без ремонту, зі старими вікнами, у холоді хочеться не дуже пристрасно».
Андрій Вінтун (студент): «Я задоволений студмістечком УжНУ, та невже не можна хоча б раз у декілька років виділити кошти на краще технічне забезпечення гуртожитків. Це обурює кожного. І можливо, якби велися такі роботи, студенти виховували у собі і культуру зберігання».
Нинішній стан закарпатських кампусім має кілька сторін. Яка з них запрацює на благо розвитку освіти поки невідомо.
Ірина Ващук, «Час Закарпаття»
