|
Василь Цар з невеличкого містечка Міжгір’я, що на Закарпатті, — шанована і відома людина не лише у рідній околиці. Він заслужений лікар України, досвідчений хірург, що врятував не одне людське життя.
Нині Василь Цар працює головним лікарем Міжгірської центральної районної лікарні. Хто звертається по допомогу, нікому не відмовляє. Люди приїжджають з усього Закарпаття, тож можна лише дивуватися, коли чоловік знаходить час на відпочинок. Серед його пацієнтів — і роми, яких у Міжгір'ї 500 чоловік. Для багатьох місцевих жителів вони лише незручні сусіди, ставлення до яких якщо не відверто негативне, то насторожене. Тим часом Василь Цар переконує:
— Роми — теж наші співгромадяни. Якщо заплющимо очі на їхні проблеми, то це тільки поглибить бідність циганських родин і сприятиме злочинам, поширенню хвороб не лише у їхньому середовищі, але й серед усього населення краю.
У Міжгір'ї роми компактно мешкають на околиці міста. Складається думка, що у таборі наче й не знають, чим живе світ ХХІ століття. Біля пошарпаних халупок, так-сяк зліплених з дощок-обаполів і шматків шиферу, жваво граються напівголі замурзані дітлахи. Хоч вони й навчаються у школах, проте лише поодинокі здобувають бодай неповну середню освіту. Дорослі сидять неподалік, лузають насіння. На обличчях щасливі усмішки, попри те, що нема у них ні доброякісних харчів, ні побутових вигод. Живуть за інерцією. Три роки тому ромів масово брали на будівництва як дешеву робочу силу. Але криза все змінила. Час від часу вони заробляють на хліб, сортуючи сміття, здаючи брухт чи склотару. Змінити їхню психологію, а відтак і спосіб життя — справа нелегка, зізнається Василь Цар. Нині він намагається привчити ромів до елементарних речей — дбати про чистоту, проходити медичні обстеження тощо.
Свого часу завдяки закарпатському хірургові у Міжгір'ї почала діяти європейська програма допомоги ромському населенню. Під час однієї з поїздок на лікарську практику до Відня він відшукав організацію ЄС, яка допомагає тим, хто цього потребує у нашій країні, через посередництво державних інституцій. Відтак разом з австрійськими меценатами за сприяння Міжгірської лікарні реалізували проект допомоги мешканцям табору.
У медичному пункті для ромської громади людно щодня. Хтось стоїть у черзі на щеплення, інші — до терапевта чи педіатра, а декому хочеться просто побалакати з привітними працівницями установи. Кажуть, їхні добрі слова лікують краще від усіляких пігулок і мікстур. Господарюють тут медсестра Ганна Палетич та її помічниця ромка Ольга Габокан. Періодично вони обходять циганські двори, тож уже знають, у кого які болячки, коли та в якій родині з'явиться немовля. Окрім того, ФАП став осередком запровадження особистої гігієни — тут облаштовані добротні душові кабіни, налагоджено цілодобове гаряче водопостачання, є й рушники, мило. Сходяться сюди не за графіком у певні дні, а тоді, коли є потреба. Здавалося б, прості речі, проте для тих, хто живе у бараках без світла, води і газу, це справді наче перший крок до іншого життя.
У кожній циганській родині Василя Царя шанують та поважають. Щойно з'являється біля їхніх домівок, роми, наче малі діти, обступають свого улюбленого лікаря, діляться турботами і переповідають новини табору. Мимоволі згадується Франкове: "Раз добром нагріте серце вік не прохолоне!".
Уляна Гавришків
|
