|
Нинішнього літа ці маленькі чорні надзвичайно смачні і вітамінні ягоди дозріли раніше, ніж зазвичай. І хоча ще у розпалі косовиця, селяни, залишивши всю домашню роботу, масово посунули на полонини. За перші чорниці нині на базарах правлять по 25 гривень за літр.
Городяни та гості нашого краю охоче купують цю дорогу смакоту. Я мав розмову з російськими туристами, котрі приїхали на Закарпаття відпочивати аж із далекої Тюмені. Вони були дуже вражені ціною чорниць і твердили, що якби це у їхньому нафтовому та газовому краю, то скупили б усі ягоди, які тільки є на базарі.
Тим часом для жителів гірських районів з’явилася добра нагода поповнити свої сімейні бюджети, адже в часи кризи та масового безробіття це неабияка підмога. «Я вже другий тиждень поспіль майже живу на полонинах, — каже жителька Воловеччини пані Ганна.— Зібрані ягоди вдома увечері перебираю, а вранці електричкою їду в Мукачево, де на зеленому ринку їх реалізую. Тепер чорниці тільки починають дозрівати, їх мало, отож вигідно можна продати. З часом ягоди прийматимуть заїжджі бізнесмени, однак платитимуть вони значно менше».
«А я збираю чорницю на Пікуї, — зізнається ще одна продавчиня вітамінної продукції баба Марія із села Кривка, що на Львівщині. — Я хоч і стара, але, хвалити Бога, ще здужаю йти в гори за яфинами. У Львові чи Стрию могла б вигідніше збути перші ягоди, однак туди їхати мені далі і дорожче. Щороку до нас у село приїжджало чимало бізнесменів з вантажівками й охоче брали чорницю, однак зараз щось їх стало значно менше, та й ціна невисока. А коли вже всі масово вийдуть на збирання, то її вартість значно впаде. Тому тепер з кожним днем усе більше моїх земляків, назбиравши яфин, виходять на Верецький перевал і продають їх подорожнім. Інші везуть ягоди у Мукачево. Моя молода сусідка Андріяна за минулий тиждень заробила вісім сотень гривень, а донька — півтисячі. Я ж тільки починаю, і, Богу дякувати, йде доволі непогано. Можливо, вдасться заробити на холодильну камеру, бр стара вже вийшла з ладу».
Їдуть у Мукачево з яфинами й з інших сіл сусідньої області. Я мав розмову з жінками із Верхнього Висоцького та Верхнього Гусиного, що на Турківщині. Бойківчанки твердять, що не пошкодували, що привезли дари Пікуя в місто над Латорицею. Кажуть, наразі, поки чорниця в ціні тут, везтимуть у Мукачево. А коли її стане більше і ціна впаде, поїдуть у Львів, де за їхніми словами, можна вторгувати значно більше. Там у майже мільйонному мегаполісі чорні ягоди йдуть, мовити б, на ура, і краще за них платять.
Для молодих горян, які не мають роботи, цей нинішній чорничний заробіток наче манна небесна. Так, 45-річна вдова пані Жанна із тої ж таки Воловеччини не могла дочекатися, щоб ягоди чимскоріше дозріли. Цьогоріч її донька закінчила школу й має намір вступати до вишу. У безробітної удовиці немає грошей навіть на дорогу в обласний центр. Тому, як тілько-но з’явилися яфини, жінка з донькою гайнули на полонини. Чорні ягоди продає на перевалі подорожнім. Коли пощастить, то за раз може вторгувати й півтори сотні гривень. Для безробітної це великі гроші. Збувши яфини, мати з донькою знову йдуть у гори. Так триватиме доти, поки вони не закінчаться.
«А потім, може, Бог дасть, що буде малина, — зауважує горянка, — на тому теж якусь копійку можна буде заробити. А восени підуть опеньки, підберезовики, ожина, ліскові горішки. Було б здоров’я, якось виживемо», — завершує на оптимістичній ноті жінка. Правда, і вона зауважила, що раніше у Воловець, Гукливий та й в інші села навідувалося багато скупників-бізнесменів. Тепер їх щось мало стало, та й платять вони «не дуже». Разом із цими жінками на полонини щодня підіймаються десятки жителів району, а десь за тиждень-другий їх будуть сотні. Зараз ще застосовувати гребінки ніяк, бо ягоди тільки починають дозрівати, а коли достигнуть, можна буде «начесати» значно більше чорниць, ніж назбирати руками тепер. Але вдома потім цілий вечір доведеться перебирати їх, звільняючи від зелених недозрілих ягідок та листя, а це процедура доволі кропітка. Зазвичай у сім’ях, де є старі бабусі, ця робота лягає на їхні плечі.
Мене зацікавило, чому зараз приватні підприємці не так охоче купують чорницю, котру брали кілька років поспіль й везли її в основному за кордон. «Бо це доволі кропітка справа,— зазначив приватний підприємець з міста над Латорицею, котрий на цьому бізнесі зуби з’їв. — По-перше, потрібні обігові кошти, які мало хто нині має. А де ж їх брати, коли банки кредитів майже не дають, а якщо й дають, то під драконівські відсотки.
По-друге, ризик у цій справі неабиякий. Коли поталанить, то заробиш копійки, а тим часом втратити можеш значно більше. Нині таким підприємництвом займатися хочуть одиниці».
Не цікавить чорниця й наших переробників. «Дикоростучі плоди та ягоди доволі дорогі,— зауважив директор Мукачівського консервного заводу, який входить у групу компанії «Верес», Йосип Пилипанинець.— Якщо до ціни, скажімо, чорниці доплюсувати вартість переробки та продажу, то вийде чимала сума. Хто ж купуватиме такі дорогі плодово-ягідні консерви?». От і виходить, що збувати дари Карпатських полонин горянам залишається хіба що на базарах та біля автодоріг державного й міжнародного значення.
Віталій Пумпинець, інтернет-видання "Панорама Мукачева”
|
