Сховатися подалі від комуністів – аж на чверть століття. «Вiкна» знайшли останнього підпільника Закарпаття.
Якби Емір Кустуриця знімав свій андеграунд не про югославських, а про українських підпільників то його героями певно могли б стати брати із закарпатського села Драгово, які ховалися 25 років.
Алегорична стрічка балканського кінорежисера розповідає про стихійних партизанів, які сховалися в підпілля 1941-го від німецьких вояків. Там вони виготовляють зброю і 50 років чекають виходу нагору, щоб боронити тою зброєю рідну землю. 92-го вони вилазять зі сховку і дізнаються – Югославії нема.
Українські підпільники Микола та Юрій Яреми в підпілля подалися, коли війна вже закінчилася – не хотіли йти в армію та вступати в колгосп. 49-го зачаїлися від комуністів, а 74-го Москва наказала Києву ліквідувати підпільників. Це фото "на згадку" в місцевій газеті.Нещодавно старшого брата Миколи не стало.
Юрієві Яремі 82. Коли виліз із криївки, йому стукнуло 50. Каже, тоді вже було запізно одружуватись. Тож залишився жити з братом. У колгосп вони так і не вступили – працювали самі на себе.
Юрій Ярема, підпільник:
Я був до всякого діла: і до політики, і до школи. Я мав і шити, і щось чинити.
Хата пана Юрія стара без світла, води, газу та інших вигід. Від цієї кімнати, яка колись була світлицею, йде вже не замаскований вхід у підвал. Тут брати ховалися, коли дізнавалися про облаву.
Сусідніми селами ходив поголос – брати-підземельці були в банді місцевого головоріза Пилипця. Той карав на горло ідейних комуністів. Дід Юрій каже: з шибайголовами справи не мав.
Сусідки Юрія Яреми кажуть: у селі за всі роки підпілля жоден не видав братів, хоча про них знали всі. Після викриття розповідають – брати довго дивувалися звичним для селян речам.
Сусідка:
Вони якось прийшли, а у нас ялинка стояла. Так дивилися дуже, кажуть: що то за дерево все повбиране? Вони таке ніде не бачили.
Історик Володимир Сергійчук каже: після війни багато українців переховувалося від влади – на Заході то були переважно націоналісти, на Сході – дезертири з лав радянської армії. І ті й інші могли домогтися волі, коли КДБ дізнавався – за підпільниками нема жодних злочинів.
Володимир Сергійчук, історик:
Вони через давність років не отримують покарання, бо суспільство і радянська держава вважала, що вони самі себе покарали.
Тієї самої думки й деякі з Яреминих односельців. Інші стоять на тім, що їхній земляк – герой і переповідають: у діда залишилися скоростріли, чи то пак автомат і кулемет, вкрадені у п'яних КДБістів. Але ніхто не знає, де дід тримає ту зброю. А він – не признається.
