…У чималій загорожі, високо піднявши вгору голову, гордо ходить великий страус. За ним слідом крокують три самички. Біля плоту пернаті з неабиякою цікавістю розглядають гостей і охоче позують, коли їх знімають на кінокамеру чи фотографують. "До таких процедур вони звикли, — каже охоронник, який не тільки пильнує їх, а й годує та доглядає. – Ось цей найбільший самець зветься Гришком. Подивіться-но, як він реагуватиме, коли його покличу”. Чоловік свиснув і погукав птаха на ймення. Той здаля бігом прибіг до огорожі, мабуть, подумавши, що на нього тут очікує гостинець. Власник цього пташиного царства — житель міста над Латорицею пан Володимир, колишній працівник торгівлі. За його словами, він давно надумав завести таку екзотичну ферму, однак слушна нагода випала тільки два роки тому. Саме тоді пан Володимир довідався, що така ферма уже працює на Тернопільщині. Поїхав туди, роздивився, що й до чого, там і зміг розжитися на першу пару. Згодом дізнався, що розводять страусів зовсім недалеко — у Хусті. У центрі закарпатського Марамороша придбав ще одну. Від власників ферм довідався багато чого цікавого про цих екзотів. Додатково ще перечитав чимало літератури, неодноразово відвідував Інтернет-сайти. Зараз у любителя цих великих птахів у двох загорожах знаходяться дев”ять особин.
"Їдять вони майже те саме, що й свійська птиця, — зауважує власник міні-ферми. — Великих проблем із ними не маю. На апетит мої улюбленці поки не скаржаться. Охоче харчуються зерновими – пшеницею, ячменем, вівсом. Не гребують і овочами та фруктами. Правда, в їхній раціон входять і вітаміни, щоби добре розвивалися”. Гришкові подруги вже несуться. Щотижня по два яйця, а от одна самичка радує одним яйцем кожні сім днів. Хоча ця птиця походить із дуже теплих країв, де зими і в очі не бачили, однак морозів зовсім не боїться. "Їхні приміщення ми ніколи не опалювали, навіть тоді, коли стовпчик термометра опускався до мінус тридцяти градусів, — пояснює господар.— Як бачите, вижила навіть малеча”.
На цю міні-ферму часто навідуються як туристи, котрі проїжджають мимо і охоче фотографуються зі страусами, так і бізнесмени. Одні й собі хотіли б завести таких птахів, інші, а це приватні підприємці-ресторатори, цікавляться, чи не продає власник страусяче м”ясо та яйця. Ці продукти, до речі, зовсім не з дешевих, але власники дорогих ресторанів хочуть урізноманітнити меню й за рахунок страусятини. "Потрібно спочатку розвести цих птахів. Про збут якоїсь продукції або й самих страусів наразі не може бути й мови, — зазначає фермер. – Це планую робити, коли матиму мінімум півтори-дві сотні особин. А поки що ми з великим трепетом ставимося до кожного знесеного страусихами яйця, оберігаємо їх від ушкоджень, щоб у майбутньому отримати з них приплід. До речі, самички тільки несуть яйця, висиджує їх самець. Якщо, приміром, квочка сидить рівно три тижні, то страус у два рази більше”. Ці екзоти вимагають шанобливого ставлення до себе. Охоронник зазначив, що самець не допускає, щоби хтось образив його домочадців. Розкривши крила, подібно до гусака, він кулею мчить і дзьобає кривдника.
Поки розмовляю з "вихователем” екзотів, на ферму навідуються дві сімейні пари з Ужгорода, котрі подорожують у Берегово. Вони довго роздивляються птахів, розпитують про них, хотіли б їх погладити, та, побачивши серйозний погляд здоровенного Гришка, не наважуються. "Я бачила по телевізору страусів, але живих – ніколи, — зізнається жителька обласного центру Клара Адальбертівна, дістаючи із сумочки фотоапарат”. Заплативши "таксу” — п”ять гривень, вона стає з чоловіком навпроти Гришка та його "гарему” і просить мене їх сфотографувати. Так робить й інше подружжя. "З часом тут буде рекреаційна зона, — пояснює їм охоронець. – Ось подивіться на цю дерев”яну споруду із струганої смереки. Це буде сауна, а ось поруч будуються великий ресторан, кав”ярня та мотель. У планах — і невеличке озерце. Природа, самі бачите, справді райська. Коли зона відпочинку запрацює, певен, що й на ферму клієнти заходитимуть частіше, адже така екзотика цікавить багатьох.
Віталій Пумпинець, інтернет-газета "Панорама Мукачева”
