«Перед виїздами за кордон обов’язково проходили інструктаж у цк кпрс»
Перша така гра відбулася 1975 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург) між першоліговими місцевим «Динамо» та кемеровським «Кузбасом». Потім були ще два матчі, на яких професіоналізму та принциповості закарпатця було дано високу оцінку — він починає судити поєдинки вищої ліги СРСР.
Олександр Олександрович згадує: «Мені постійно доручали особливо складні матчі. Серед них були й такі принципові поєдинки, як «Динамо» (Тбілісі) — «Спартак» (Москва), «Арарат» (Єреван) — «Нефтчі» (Баку). Такі протистояння завжди проходили за присутності 60–70 тисяч уболівальників. Саме під час матчу між «Нефтчі» та московським «Динамо» за дві хвилини до завершення гри за рахунку 0:0 я призначив у ворота господарів пенальті. Москвичі тоді забили й здобули мінімальну перемогу. Нас одразу ж застерегли, аби не виходили на вулицю, бо є великий ризик, що на суддівську бригаду можуть напасти місцеві уболівальники. Після гри мене з помічниками оточили міліцейським кордоном, посадили в спецавтомобіль і швидко доправили в аеропорт».
Були в суддівській практиці О. Теметєва і так звані матчі-«дербі», де на полі та поза ним вирували неймовірні пристрасті. В таких протистояннях доводилося діяти не за чіткими інструкціями правил гри у футбол, щоб не перегинати палицю, бо матч міг повністю вийти з-під контролю. Саме такою була гра між одвічними суперниками — бакинським «Нефтчі» та єреванським «Араратом»…
«За порушення правил,?— згадує ювіляр епізод цього двобою,?— дав попередження гравцю «Нефтчі», а він і вдруге йде на грубий фол. Упевнений, якби показав чергового «гірчичника», а це притому, що бакинці поступалися 0:1, довести поєдинок до кінця було б украй важко. Місцева гаряча «торсида» вибухнула б і, не виключено, понеслася б на поле… Підбіг до футболіста-порушника, наступив шипами бутсів на його ногу і дуже наполегливо з гострим слівцем попросив поводитися на полі коректно. Інші методи впливу на футболіста в такій неадекватній атмосфері підшукати було важко».
1979 року О. Теметєву було присвоєно звання арбітра всесоюзної категорії. Того ж року він дебютував на міжнародній арені в матчі у рамках Кубка європейських чемпіонів (сучасна Ліга чемпіонів) між польським ФК «Рух» (Хожув) та «Динамо» (Берлін, НДР). Всього Олександр Олександрович 32 рази здійснював суддівство в міжнародних футбольних іграх різного рівня.
Через багато років він згадує: «Перед виїздами за кордон в обов’язковому порядку проходили інструктаж у Москві з представниками спеціального відділу ЦК КПРС. Його фахівці нам детально роз’яснювали, як себе слід поводити й що казати по той бік кордону».
«У швеції в якості хабара мені запропонували «вольво»
А під час одного з матчів Кубка європейських чемпіонів бригаді арбітрів з СРСР на чолі з О. Теметєвим пропонували хабара.
«Це було в Швеції у м.Кальмар,?— розповідає Олександр Олександрович.?— У рамках цього престижного турніру однойменний місцевий клуб приймав «Байєр» з Леверкузена (ФРН). Напередодні гри президент команди, який водночас був керівником автомобільного заводу «Вольво», запросив суддівську бригаду на екскурсію по місту та автомобільному заводу. Після її завершення зайшли в його кабінет на філіжанку кави. Під час кавування він запитав: «Яким буде рахунок сьогоднішньої зустрічі?». У відповідь кажу: «Після гри вам особисто його повідомлю». Однак керманич «Вольво» з іронією зазначив, що після гри він і сам усе знатиме, краще б про це сказати до початку поєдинку. А далі взагалі запропонував «допомогти» його команді здобути перемогу. Один із моїх асистентів одразу поцікавився у нього, чи буде за таку «допомогу» кожному з суддів по новому авто… Той одразу ж погодився. Ми допили каву, встаємо й ідемо до виходу. Уже на порозі свого кабінету президент «Кальмара» нас спиняє і з вітрини стенду знімає та дає в руки кожному по іграшковому сувенірному автомобілю. І каже: «Ну, своє слово я дотримав, тепер чекаю таких же дій від вас!».
Той матч завершився поразкою господарів — 0:3. Після гри президент шведського клубу дорікнув нам: «Чому ж ви нам не допомогли?!». Я у відповідь: «Чому ж ні?! Адже я всі три голи зарахував!». А далі йому в жартівливій формі підказав, що арбітри голи не можуть забивати — це робота футболістів».
Від споминів про зірковий час закарпатського рефері ми перейшли до справ суддівських в українському футболі.
На жаль, сьогодні не доводиться говорити про той високий рівень, який був притаманним далеким 80м рокам. Відсутність вітчизняних арбітрів на континентальних та світових футбольних форумах Олександр Теметєв пов’язує з прикрими помилками, а то й ганебними вчинками українських суддів на міжнародному рівні. «Після цього ФІФА та УЄФА не дуже хочуть запрошувати наших представників, потрібен час, щоб такі речі забулися. І, звісно, нашим рефері слід постійно вдосконалювати свій рівень»,?— каже знаний у минулому арбітр.
Олександр Олександрович водночас погоджується з помітним прогресом у сучасному футболі. Раніше «гра мільйонів» була більш видовищною, а нині футбол став швидкіснішим, жорсткішим і дуже комерціалізованим. У сучасному футболі гравці часто вдаються до відвертих грубощів, багато симулюють — такого раніше не було».
Як стверджує О. Теметєв, в часи радянського футболу за проведення міжнародних матчів арбітр у полі отримував усього 50 доларів. Хоча на руки платили 500, але коли поверталися додому, валюту обов’язково здавали в касу, а звідти отримували лише десяту частину з цієї суми, звісно, вже в карбованцях. За домашні поєдинки вищої ліги розцінки були зовсім інакші — всього 18 карбованців за арбітраж. «Порівняно з сьогоднішніми зарплатами це виглядає кумедно»,?— зауважує О.
Теметєв,?— а про хабарі навіть мови не йшло, хіба що у вигляді подарунка могли отримати пляшку хорошого вина чи коньяку».
Олександр Олександрович пригадує, як усі рефері вищої ліги складали «клятву арбітра». Це дійство відбувалося щороку взимку в Москві біля пам’ятника Невідомому солдату перед стартом нового сезону.
«від новітніх технологій футбол може втратити свою видовищність»
Тепер же сучасний стан вітчизняного арбітражу, на думку Олександра Теметєва, потребує змін. А от запрошення іноземного куратора П. Колліни вважає марною справою, яка поки що не принесла жодних позитивних зрушень у нашому футболі. Найкращим же українським рефері називає Віктора Швецова, якого готував особисто під час навчально-тренувальних зборів?семінарів для арбітрів. Лекції нашого земляка слухали такі знані арбітри, як Василь Мельничук, Степан Селменський, Валерій Авдиш, Ярослав Грисьо, Сергій Татулян та багато інших.
З 1974 по 1989 роки Олександр Олександрович очолював Закарпатську колегію суддів з футболу. За час його керівництва в області було підготовлено 58 суддів республіканської категорії, двох — всесоюзної, а троє отримали статус арбітрів ФІФА. За цей період на футбольну арену вийшли В. Онуфер, С. Селменський, В. Югас, В. Козик, В. Бабич, Я. Маєревич, В. Качур.
У 1980 та 1981 роках за свою роботу О. Теметєв нагороджений срібною та золотою медалями як найкращий арбітр Радянського Союзу. А в добу незалежної України, в 2007 році, вже від Національної федерації футболу отримав медаль «За заслуги перед українським футболом». До речі, такою відзнакою в нашій області удостоєні лише двоє чоловік — нинішній ювіляр та Михайло Коман.
Олександр Теметєв також схвально оцінює роботу комітету арбітрів Федерації футболу Закарпаття на чолі з Ярославом Козиком. «Зараз в області відкривається «Школа молодих арбітрів» — це добре починання. І мене запрошували читати лекції майбутнім закарпатським футбольним суддям, на що охоче погодився і готовий поділитися своїм великим досвідом»,?— зауважив О. Теметєв.
Висловився і про те, що він не є прихильником введення у сучасний футбол новітніх технологій (відеоповторів), які б допомагали арбітрам під час спірних епізодів: «Футбол втратить свою видовищність. Краще підвищувати кваліфікацію арбітрів».
Велику роль у становленні О. Теметєва як титулованого арбітра відіграла родина. Упродовж усієї активної спортивної кар’єри постійну підтримку відчував від дружини Георгіни Павлівни та дітей. «Дружина завжди збирала мені сумку в дорогу, при цьому був упевнений, що там будуть усі необхідні речі, від шнурків до карточок»,?— каже мій співрозмовник. Нині ж діти О. Теметєва далеко від рідної домівки. Донька живе в Торонто (Канада), син став лікарем і успішно займається терапією в Угорщині, вже отримав запрошення на роботу від однієї з провідних австрійських клінік.
PS Редакція газети «Новини Закарпаття», її читачі долучаються до численних вітань на адресу ювіляра. Бажаємо вам, Олександре Олександровичу, міцного здоров’я, довгих років життя, сімейних гараздів і щоб ваш багатий досвід став у пригоді нашим молодим арбітрам, сприяв їхньому розвитку та кар’єрному зростанню.
