|
Ніде більше на теренах колишнього СРСР, окрім Закарпаття, немає такої кількості джерел унікальних мінеральних вод. Загалом, 32 з 36 розвіданих типів мінеральних вод в Україні знаходяться саме в найзахіднішому регіоні держави. За хімічним складом і лікувальними властивостями закарпатська мінералка не поступається, а часто навіть перевершує відомі води Кавказу, Польщі, Чехії та Франції. Та, на жаль, мінеральний потенціал області використовують заледве на 20%. Чому з такими багатствами Закарпаття таке бідне? І чому через невиваженість українського законодавства над мінеральними водами нависла загроза знищення?
Здоров’я завдяки мінералці
За статистикою, саме в Україні зосереджено понад 70% європейських запасів мінеральних вод, отож не потрібно бути бозна-яким аналітиком, аби підрахувати, що це багатство за умови раціонального та ефективного використання могло би давати державі. Але чомусь цього не рахують і не розуміють. Проте, якщо говорити лише про Закарпаття, то саме в цьому регіоні нараховується понад 360 різних за хімічним і газовим складом, температурою і лікувальними властивостями мінеральних джерел. Їхній загальний дебіт становить близько 10 тисяч кубометрів на добу.
За мінералізацією закарпатські мінеральні води є слабо-, мало-, середньо- і високомінералізованими, зустрічаються також розсоли. Спеціалісти кажуть, що у Закарпатті є мінеральні води всіх бальнеологічних груп. А за даними Закарпатського обласного управління статистики, за своїми властивостями 4 родовища мінвод відповідають типу «Єсентукі», 7 - «Боржомі» й «Арені» та багатьом аналогам інших відомих світових брендів мінеральних вод.
Говорячи про мінеральні води Закарпаття, насамперед треба сказати, що це природне багатство. Закарпаття допомагає зберегти найцінніше — здоров’я людини. Бо саме в області є такі мінеральні води, які характеризуються високим вмістом вуглекислоти та таких мікроелементів, як залізо, мідь, цинк, марганець. Завдяки цьому вони цінні та лікувальні. Особливість мікроелементів у тому, що вони знаходяться в мінеральних водах у терапевтичних дозах і можуть використовуватися для лікування низки патологій органів травлення, серцево-судинної та нервової систем. А для постраждалих після Чорнобиля закарпатська мінералка взагалі порятунок — вона стимулює імунну систему, робить організм стійким до впливу багатьох негативних чинників.
Такі багатства у Закарпатті насамперед використовують санаторії. Найвідоміші з них — «Квітка полонини», «Шаян», «Синяк», «Поляна», «Верховина», «Сонячне Закарпаття» та «Поляна» тощо. У принципі, санаторії та оздоровниці у Закарпатті «ростуть, як гриби після дощу»: бізнесмени збагнули, що можна порівняно легко заробити на природних багатствах області, бо кількість бажаючих оздоровитися завдяки мінеральним та термальним водам зростає просто шаленими темпами. І свідченням цього є той показник, що навіть зараз, під час кризи, використання мінвод санаторіями у лікувальних цілях збільшилося на 9% за рік.
Українці через кризу п’ють менше мінералки?
Водночас, виробництво, себто розлив мінеральної води, спадає. Економісти констатують – за півроку 2009-го в Закарпатті видобуто 127 тисяч кубометрів цілющого напою, і це на 11% менше, ніж за аналогічний період минулого року. Спад фіксується і на підприємствах з розливу – там загальні показники менші на всі 20%.
Самі виробники мінералки пояснюють це кризою, мовляв, люди рахують кожну копійку і п’ють менше фасованої води. Цю біду відчула більшість підприємств, котрі займаються розливом води. Для прикладу, ВАТ «Свалявські мінеральні води», які у 2008 розливали дві третини обсягу всієї фасованої мінводи області, цьогоріч скоротили обсяги майже на 60%. Аналогічна ситуація на ВАП ТОВ «Шаяни», ТОВ «Аква-Поляна», ТОВ «Маргіт», МПП «Алекс».
Та й загалом, статистика свідчить, що Закарпаття використовує всього п’яту частину (21 %) від дозволеного. Щоправда, ці можливості коливаються на різних підприємствах — хтось відбирає всі 80 % дебіту, хтось — заледве 0,2% (Драгівське родовище, наприклад, на 3 %, Сойминське – на 0,45, а Кравецьке на 0,21 %).
Проте, спад виробництва, кажуть виробники, пояснюється ще й тим, що поза межами області на закарпатську мінералку ставлять шалені накрутки. У Києві чи в Одесі півторалітрова пляшка може коштувати і 6 гривень. І це в той час, коли з заводу її відпускають за середньою ціною 2,20 грн. І хай до цієї ціни додаються витрати на дорогу чи на магазин, але ж це не всі 300%! «Хто її, таку дорогу, майже як Боржомі, купуватиме?», - сумують закарпатські виробники.
Джерела міліють, мінералізація втрачається...
А ще закарпатські спеціалісти переймаються тим, що через законодавчі колізії та іноді за безкарність незабаром про закарпатську мінералку можна буде забути. Найбільші дві біди. Перша й основна проблема, кажуть фахівці, в тому, що через високу рентабельністю від реалізації мінводи серед суб’єктів підприємницької діяльності зростає конкуренція, загострюються відносини на всіх рівнях. Фактично нині в області немає господаря цьому багатству, тому й немає порядку. Відбувається дроблення родовищ: нині на 17 аж 38 свердловин. І якщо раніше одне відкрите родовище експлуатувалося одним користувачем, який ніс за нього цілковиту відповідальність, охороняв, регулярно проводив відповідні дослідження тощо, то нині на одне родовище видається по кілька ліцензій, отже, воно отримує кількох господарів, кожен з яких мріє лише про те, як би побільше й якнайшвидше викачати води, про решту ж не замислюється. «Наприклад, на родовище, що містить десять свердловин, може бути видано стільки ж ліцензій. Отже, таке родовище отримує десять господарів, кожен з яких може вести лише йому вигідну політику користувача, - коментує начальник Державної екологічної інспекції в Закарпатській області Юрій ПАВЛЕЙ . - Так, поки Голубинське родовище експлуатується чотирма різними за формою власності користувачами надр: ВАТ «Свалявські мінеральні води», ЗАТ «Кришталеве джерело», ДП «Санаторій «Квітка полонини», ТОВ «Маргіт». Деякі з них навіть працюють без правовстановлюючих документів».
Інша проблема закарпатської мінералки — безконтрольна забудова в межах санітарної зони, стверджує Ю.ПАВЛЕЙ. «Причому забудови проводяться в межах другої зони санітарної охорони без погоджень з відповідними державними органами. Наразі в межах родовища ведуться будівельно-монтажні роботи житлового та комерційного призначення. Є приклади, коли й на даний момент інтенсивно ведеться будівництво готельного комплексу на земельній ділянці в охоронній зоні однією особою, яка, між іншим, отримала земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Це теж заборонено, до речі».
Ще одна проблема - розміщення каналізаційних стоків фактично поряд з джерелом питної води, що не турбує забудовників. Або ж ще один приголомшливий факт: ділянки в межах санітарної зони використовують для ведення особистого селянського господарства. А це означає – мінеральні добрива та різноманітні отрутохімікати (від того ж таки колорадського жука) потрапляють на грунт, відтак з дощами просочуються вглиб – і корисна виходить мінералка!
Водночас, стверджує Ю.ПАВЛЕЙ, немає ніякої управи на порушників законів: самовільно збудовані в санітарних зонах об’єкти навіть районними судами безпідставно узаконюються.
Таке горе-господарювання, кажуть екологи, призводить до зімління джерел, до втрати мінералізації. Саме тому важливим питанням сьогодення є сучасна оцінка всіх запасів мінеральних вод краю, їхній облік. Штрафи – мізерні, їх просто ніхто не боїться. Цьогоріч екологи на 13 суб’єктах підприємницької діяльності виявили 25 фактів порушень, відповідальних осіб оштрафували загалом на 5 тисяч гривень.
У принципі, чиновники називають і причину, через яку виникла така сумна ситуація з охороною джерел - відсутність генеральних планів забудови міст і сіл Закарпаття. Гроші на ці важливі справи мали б виділяти «зверху» — не виділяють, криза. Мабуть, така ситуація з відсутністю генпланів, за словами начальника управління економіки Закарпатської ОДА Віктора ПОГОРЄЛОВА , комусь дуже вигідна…
У бочці дьогтю є й ложка меду: принаймні за якістю закарпатська мінералка на вищому рівні. Так кажуть санепідеміологи. Навіть на підприємствах, котрі розливають «бульбашкову», усе «чисто», переконує головний санітарний лікар Закарпаття Віра ЧИЖ. У Держспоживстандарті співають тієї ж: претензій до закарпатської мінеральної вони не мають, навіть тішаться з того факту, що на 12 підприємствах є власні лабораторії, де й контролюють якість напою.
Про глухі стіни владних постанов…
А ще закарпатські спеціалісти нарікають на те, що владі в Києві давно наплювати на проблеми регіонів. Це стосується низки кабмінівських постанов, які нерідко ухвалені комусь на догоду і не враховують реального стану речей. Наприклад, про умови ліцензування діяльності з розливу води. Розповідає директор одного з найпотужніших підприємств з розливу мінеральної води Іван КАДАР : «У Закарпатті величезні запаси дуже смачної питної води, на яку шалений попит в Україні та й у світі, на цьому може область непогано заробляти, бюджети поповнятися. Проте, не все так просто – законодавчі колізії ставлять виробників практично на коліна. Ввели ліцензування на виробництво джерельної води з свердловин глибиною до 20 метрів. Ліцензії буквально «золоті», та й аби отримати їх, треба часу й часу. Комусь, вочевидь, це теж вигідно, великі виробники лобіюють свої інтереси». А ще, стверджують спеціалісти, існують проблеми з розробкою родовищ прісної води. «Зараз на території мого підприємства спеціалісти розвідали родовище надзвичайно смачної і, за всіма лабораторними дослідженнями, дуже хорошої питної води. Ми провели всі дослідження, затратили чималі гроші на роботи та на документацію, а відтак виявилося, що свердловину не маємо права використовувати, бо закон забороняє! Я змушений, за постановою КМУ, виставляти свердловину на аукціон! Це нонсенс: на своїй землі розробив, свої гроші вклав – і тепер маю віддати іншому! Так, ми однозначно будемо брати участь у аукціоні, але якщо прийде якийсь столичний мільйонер - наші шанси на перемогу мізерні…», - скаржиться І.КАДАР.
Крім того, нарікають закарпатці і на мораторій транспортування мінеральної води від джерела до виробництва, та монополізацію викачування води нашими санаторіями. Виробники кажуть, останні затрачають на викачування води копійки, їм же доводиться платити тисячі гривень за якийсь десяток-півтора кубів. Мусить бути тут розроблена якась розумна політика й розумне ціноутворення.
Щодо транспортування – окрема тема розмови. Як відомо, кілька років тому в Україні запрацював новий національний стандарт щодо природних мінеральних фасованих вод. Згідно з вимогами цього стандарту, фасування вод повинне здійснюватися безпосередньо біля місця видобутку, а її транспортування до підприємств, які знаходяться на віддалі від свердловини, можливе тільки за допомогою трубопроводів.
З одного боку, ідея подачі води до заводу на розлив трубопроводом здавалася справді хорошою, при введенні стандарту враховувався той факт, що мінеральна вода під час транспортування втрачає свої властивості та руйнується її молекулярна структура. Але зараз визирає інший бік справи: як розповідають самі виробники, перевозили воду зазвичай в нержавіючих спеціальних контейнерах, які постійно мили, чистили, перевіряли відповідні служби; а ось ті трубопроводи, якими транспортують воду на підприємства, ніхто особливо не доглядає, добре, якщо залатає прориви, аби грунти не потрапляли, та й загалом, в якому стані ті мережі тепер – нікому не відомо. Вихід при цьому мав би бути один: розливати воду обома способами (і безпосередньо біля свердловини, і після транспортування вантажівками), просто на пляшці вказувати, як саме вода виготовлена.
Крім того всього біда з вартістю ліцензій, дрібним виробникам з фінансовим тягарем важко справитися. Та ще й з вартістю змирилися б, якби не бюрократична «тяганина»: «Процедура отримання ліцензій сьогодні занадто складна та довготривала. Інколи ми очікуємо на дозвіл не один місяць, а той рік», - каже Іван КАДАР.
У свою чергу закарпатська влада вважає, що, процедуру отримання ліцензії на видобуток мінеральної чи прісної питної води можна спростити, наприклад, окремим законодавчим актом. З пропозиціями до Києва Закарпаття зверталося неодноразово, так само, як і громадські об’єднання, котрі згуртувалися навколо спільних проблем. На жаль, поки що влада займається виборами, а не проблемами…
Наталка Петерварі (УНІАН)
|
