Полковник міліції Юрій Пеца — новопризначений цими днями начальник Міжгірського РВ УМВС України. Той, хто приходить з сторони, звичайно, потребує довідки. Теперішній головний міліціонер Міжгірщини охоче погодився на діалог з пресою, щоб "розсекретити” читачам не лише одну свою біографію, але й у стилі гласності розповісти, як почав роботу з чистого аркуша в глибинці.
— Юрію Еміловичу, все-таки спочатку мріяли про цивільну посаду…
— Після школи я, ужгородський юнак, поступив у тодішній місцевий держуніверситет на хімічний факультет, щоб здобути спеціальність викладача-інженера. Після першого курсу призвали в армію. Постало питання: служити в Афганістані або Чехословаччині. Направили у сусідню державу, був командиром БМП. Скажу, тут теж несолодко виявилося, бувало, не раз почуєш дразливі постріли у сторону дислокування обмеженого контингенту радянських військ. Демобілізувавшись, завершив навчання в університеті і працював інженером на заводі залізобетонних виробів у обласному центрі.
— А за яких обставин одягнули міліцейський кашкет?
— У мене багато друзів працювало в міліції, які рекомендували і переконали піти в органи внутрішніх справ. Перша посада — оперуповноважений ОБХСС у райвідділі Ужгородського району, відтак став старшим опером, начальником держслужби боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ). Пройшов річні стаціонарні курси у Харківській юридичній академії, а потім закінчив юрфак УжНУ. В 1997 році на Закарпатті організувалася податкова міліція, куди мене й перевели. Працював на різних посадах, дослужившись до заступника начальника цієї структури. Відтак знову ДСБЕЗ. Три роки був начальником Берегівського райвідділу міліції. В один час за керівництва Юлія Ороса він визнався одним з кращих колективів, а коли пішов у відставку і за ротацій начальників — занепав. Довелося знову виводити берегівчан у передовики. За будь-якими показниками нижче 3 місця не опускалися, а за окремими — були лідерами.
— Чому погодилися на пост начальника у нашому краї?
— Наказ вищого керівництва треба виконувати. Ми як військовослужбовці.
— Міжгірщина була вам знайомою?
— Часто приїжджав і по роботі. Торік, скажімо, тут брав участь у затриманні сільського голови на гарячому, коли той брав хабар у розмірі 10 тис. доларів.
— Яке перше враження за знайомства з особовим складом міжгірських міліціонерів?
— За 5-бальною системою оцінюю на четвірку. Хлопці дуже молодого віку, але перспективні, майже половина з них ровесники або молодші за мого сина, який теж міліціонер. Багатьом з них ще треба набиратися досвіду. Сказав вже, що на доброму рахунку будуть ті, хто професійно і чесно виконуватиме свої обов’язки, що не підпишу жодну заяву, якщо вона неуважно розглянута, коли людина ображена. За прийняття рішення — це моє кредо — треба досконало зважити ситуацію, щоб законність була справедливою. Одне слово, до роботи — лицем, тим паче, що вона державна.
— А що скажете про свого попередника?
— З Людвігом Файтом ми давно знайомі, маємо дружні стосунки. Можу відзначити його лиш з позитивної сторони — як людину, так і професіонала.
— Сина ви заманили в міліцію?
— Це був суто його вибір. Владислав закінчив Київську академію внутрішніх справ, вже 4 роки трудиться слідчим в Ужгородському міськвідділі міліції. Тут, до речі, на цій посаді найважче.
— Кого ще маєте в сім’ї?
— Дочка Вероніка навчається в УжНУ на факультеті міжнародних відносин. Дружина Еріка, як і я, також має дві вищі освіти. Працює у дошкільному закладі у місті над Ужем дитячим практичним психологом.
— Доводилося розкривати резонансні справи?
— Можна назвати довгу низку гучних справ боротьби із незаконним обігом товарів. Це — контрабанда автомобілів, затримання великих партій тютюнових виробів, викриття підпільних спиртзаводів…
— Погрози від злочинців лунали?
— Було, що й стріляли. Зачисляли і до розряду замовних. Одного разу, коли повертався додому, несподівано нанесли важким металевим предметом удар по голові (показує сліди зарубцьованих ран — авт.).
— Не шкодуєте, що обрали нелегку професію?
— Я не з тих, хто шукає легкого хліба.
— Які перші накази дали новим підлеглим?
— Приміром, щоб пішли у навчальні заклади і провели роз’яснювальну роботу серед молоді, зокрема акцентували увагу на шкідливих звичках. У першу чергу зловживанні спиртним, яке калічить юні долі. Вчора нашими співробітниками затримані два місцеві підлітки, які намагалися реалізувати наркотичне зілля. Воно теж руйнує життя, особливо молоді.
— А як вам на перший погляд місцеве населення?
— Щирі, скромні, працьовиті люди. Таким треба забезпечувати спокійне життя, щоб кримінал не зазіхав на їхнє добро, не шкодив здоров’ю.
— За дозвілля чому надаєте перевагу?
— Подобається волейбол. А в Ужгороді постійно за вільного часу збиралися віком від 40 до 55 років правоохоронці, лікарі і проводили азартні матчі. Люблю з товаришами подорожувати по горах з нічлігом у наметах. Викарабкаємося на вершини і мило зачаровуємося красою Карпат. Міжгірщина особливо мальовничий край.
— Дякуємо за розмову і зичимо успіхів у роботі, змістовних відпочинків.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.
"Верховина” для mizgir.com.ua
Джерело:http://zakarpatpost.net/
| 
