|
Він щодня п’є червоне вино, читає газети без окулярів і знає безліч анекдотів.
Коли спілкуєшся з Василем Моровичем Рінгелем, аж не віриться, що цей жвавий, повний енергії та завзяття чоловік входить до почесного списку клубу старожилів не лише рідного йому села, а й усієї Ужгородщини. Тим не менше, від впертого факту нікуди не дінешся: 8 лютого один із патріархів Оноківців відсвяткував своє 91-річчя. Зустрічаючи на східцях ошатного будинку тих, хто прибув його привітати, іменинник не втримався, аби не почастувати гостей дотепним анекдотом з приводу відсутності в нашому краї т.зв. національного питання. Поки всі ми щиро сміялися, син Михайло та невістка Софія розповіли, що й самі дивуються, наскільки багато знає батько перлин фольклору найрізноманітнішої тематики. «Мабуть, саме тому, що завжди з оптимізмом дивився на світ, і вдалося мені дожити до своїх років», – відразу ж поділився одним із своїх численних секретів довголіття Василь Морович.
А випало на долю вихідцю із Закарпаття стільки, що вистачило б на повні драматизму біо-графії відразу кількох осіб: замість омріяної після завершення Ужгородської гімназії мирної професії ветеринара була каторжна праця під дулами автоматів на спорудженні сумнозвісної «лінії Арпада», перебування у фашистському концтаборі, де зустріли свою мученицьку смерть всі інші члени його родини, звільнення американцями, робота перекладачем у міжнародному шпиталі (ось де знадобилося знання юнаком відразу семи(!) мов), нелегкий шлях до отчого дому. Та і ставати на ноги в рідному краї виявилося справою не з легких. І досі вдячний долі, що зустрів тоді свою неповторну Гелену, з якою у коханні та шані народили і виховали сина Михайла та доньку Віру. Працював бухгалтером у різних установах району, міста, майстром народних промислів промкомбінату Середнього… На жаль, вже нема на цьому світі його вірної половини, Вірочка разом зі своєю сім’єю ще далекого 1991 року виїхала в Ізра-їль… Тут, на рідній ужгородській землі, опорою і надією йому стали син Михайло, невістка Софія, онуки та правнуки, тепло та любов яких і допомагають не звертати уваги на прожиті літа.
Як і завжди, кожного дня Василь Морович випиває свої 100 грамів сухого червоного вина, відтак береться до чималої купи газет, які перечитує без допомоги окулярів… Крім того, щонеділі ходить в синагогу. Після служби не відмовляє собі в задоволенні поспілкуватися з молоддю, де ще ніхто не зміг перевершити його у знанні та мистецтві розповіді анекдотів, інших жартівливих історій.
…Привітати одного із старожилів району за доброю традицією прийшли того дня не лише голова села Віктор Дмитрук разом із секретарем сільради Марією Бабидорич, а й депутат райради Надія Стегнач, заступник голови РДА Андрій Югас. Дізнавшись про присутність у складі невеличкої делегації одного з керівників району, Василь Морович не зміг втриматися від жартівливого коментаря: мовляв, з’явився стимул дожити до власного 100-річчя – тоді ювілей таки точно не обійдеться без губернатора. Щоб так неодмінно сталося, багато іншого, а найперше усе ж – міцного здоров’я, і бажали від душі іменинникові гості та рідні. Були і дзвінки з далекого Ізраїлю, з інших місць, де живуть ті, хто знає і любить нашого старожила.
…Третій тост, як і годиться, підняли за любов. Ось тоді жіноча половина присутніх за святковим столом і висловила припущення, що Василю Моровичу не похибить ще й котрась із бабок. «А чому б і ні!? – аніскільки не знітився іменинник. – За однієї, звісно умови: якщо матиму можливість вибору».
Ось такий він, патріарх з Оноківців.
Олександр МАКІВЧУК, "Вісті Ужгородщини”
|
