|
Нещодавно лави ужгородського «Закарпаття» поповнив ганець Прінц Антві. Окрім того, що це перше придбання ужгородців Прінц став ще й першим представником Гани на теренах України. Прінц цікавий емоційний співрозмовник, який залюбки поділився враженнями від нового місця свого працевлаштування та про те як він потрапив до нас з далекої Африки.
Досьє:
Антві Прінц
Дата народження – 17 червня 1986
Місце народження – Кумасі (Гана)
Амплуа – півзахисник
Ігрова кар’єра:
«Кемфайзе» (Кумасі) 2003-2005
«Шанті Голд» (Обівуасе) 2006-2008
«Секензі Газаніс» (Такведі) 2009-2010
З грудня 2010 в ФК «Закарпаття»
- Прінц, як відшукав на футбольній мапі ФК «Закарпаття»?
- Мій агент Мохаммед «вийшов» на українського колегу, показав йому кілька відео з моєю грою. А вже він «засватав» мене до ужгородської команди.
- Як тобі українська зима?
- Коли дізнався, що їхатиму до України, заздалегідь готувався до погодних умов у цих широтах. Налаштовувався так, неначе тут найхолодніші зими у світі. Коли приїхав на оглядини погода була досить тепла (Авт.:Прінц приїхав в Ужгород ще в кінці жовтня), а от тепер потрібно одягати шапку і светер.
- Рідня на Батьківщині не переживала, що їдеш працювати за тисячі кілометрів на інший континент?
- В Кумасі залишилася моя родина – батько з мамою та дві сестри, постійно з ними підтримую контакт через Інтернет, час від часу телефоную. Мама дуже гордиться мною, адже потрапити з Африки у європейський клуб – вагоме досягнення.
- Якщо порівняти Україну і Гану за економічними показниками — різниця відчутна?
- Рівень життя тут кращий, але ціни у рази вищі ніж у нас.
- Ти вже встиг познайомитися з головним тренером, гравцями команди. Як тобі колектив «Закарпаття»?
- Коуч Ігор Гамула – хороша людина, він вміє налаштувати хлопців на гру, інколи робить це досить емоційно, але це працює і футболісти віддаються на полі. Колектив у команді дуже хороший, до мене всі ставляться добре: як футболісти, так і адміністратори команди. Люди тут теж дуже привітні – загалом, у вас мені все подобається.
- Цікаво почути, яка твоя спортивна ціль?
- Хочу заграти у «Закарпатті», а потім перебратися у більш іменитий клуб. Моя мрія – захищати кольори англійського «Ліверпуля».
- Твій футбольний ідеал?
- У юності подобався Патрік Війера, а нині більше імпонує манера гри Яя Туре.
- У нашій команді грає твій земляк Чарлес Невуче – встиг з ним потоваришувати?
- Чарлі мені як старший брат – багато з ним спілкуємося, разом гуляємо. Він часто запрошував до себе, разом дивилися футбольні матчі, готували «манку» з гов’ядиною (національна африканська страва).
- Щодо їжі, яка українська страва сподобалося тобі найбільше?
- Картопляне п’юре, курятина та гов’ядина.
- Невуче, коли забиває гол, то своєрідно святкує його національним танцем, як це робиш ти?
- Так, я бачив, як уболівальники підтримували Чарлі, підбадьорювали його, надихали на вагомі здобутки, вигукували його ім’я – він в свою чергу віддячував уболівальникам забитими голами. Впевнений, що своєю грою здобуду любов закарпатських уболівальників і чутиму під час гри з трибун своє ім’я. А фани «Закарпаття» частенько бачитимуть мої танці на полі після забитих мною голів.
Роман СЕНИШИН, газета "НЕДІЛЯ”
| 
