Обійстя Гессенбергерів у селі Часлівці, що під Ужгородом, важко не помітити: біля хати крутиться вітряк. Досить масивні крила, розташовані на висоті понад 10 метрів, приводить у рух найменший подув вітру. Відтак отримана енергія перетворюється генератором в електрику і потрапляє до розподільного щита.
Роланд Роландович — за фахом електрик. Проте, аби опанувати "вітроенергетику", він замислювався ще в 1990-х, якраз у розпал енергетичної кризи.
Разом із Роландом ідемо на город до вітряка.
— У цій справі я аматор, — каже чоловік. — Починав зі штудіювання технічної літератури: довгими вечорами сидів удома й вивчав різні технології та конструкції. У середині 2000-х років спробував змайструвати перший вітряк.
На його виготовлення закарпатець майже не витратив грошей.
— Один товариш віддав мені кілька старих водопровідних труб, інший — використаний бензиновий генератор, а крила вітряка я змайстрував сам із брухту та деревини, — розповідає Роланд.
За словами майстра, якби його вітряк розташувати десь у горах, де вітри дмуть майже постійно, то можна було б увесь час отримувати електроенергію. А в цій місцевості вітри, на жаль, віють рідко, тому й вітряк задовольняє потреби господарства в електриці на 15-20 відсотків. Улітку її вистачає для кількагодинного щоденного освітлення будинку, взимку — для тимчасового обігріву.
— До зими хочу придбати кілька потужних акумуляторів, в яких із допомогою спеціального перетворювача накопичуватиметься електроенергія. Відтак незалежно від того, буде на вулиці вітер чи ні, ці батареї даватимуть струм.
Марина Горобець, Сільські вісті
