Місяць тому в Україні з’явився новий центральний орган виконавчої влади – Державна міграційна служба (ДМС). Це вже п’ята спроба зробити окремий орган, який би займався виключно справами громадянства та міграції. Але зараз у цього новоутворення є всі шанси урегулювати низку питань у сфері міграційної політики та громадянства держави.
Найперша спроба створення Державної міграційної служби України була зроблена ще в 2007 році Кабміном на чолі з прем'єр-міністром В.Януковичем. Створення міграційної служби було передбачено Планом дій «Україна – ЄС» для системного вирішення проблем міграційної політики, але далі декларативних заяв і постанов справа так і не просунулася. Неодноразові енергійні зусилля з реанімації міграційної служби робилися екс-прем'єр-міністром Ю.Тимошенко.
Врешті-решт постанова про необхідність створення відомства, яке буде займатися міграційною політикою, була затверджена президентом Віктором Ющенко у липні 2009 року. Але ДМС Україна так і не почала працювати в повному обсязі – її створення не було підкріплено ні правової та матеріальною базою, ні відповідним бюджетним фінансуванням.
І завершальним етапом у цьому процесі став Указ Віктора Януковича від 9 грудня 2010 року. В даному указі в рамках оптимізації центральних органів було зазначено утворення Державної міграційної служби України, яке і відбулось 6 квітня 2011 року.
Чому на Банковій так опиралися створенню міграційної служби?
По-перше, зрозуміло, що поява нового центрального органа була невигідна структурам, які виконували функції ДМС. Новий орган створився на базі державного департаменту у справах імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України і департаменту у справах біженців Держкомітету у справах національностей та релігій. Отже ці відомства позбавляються принаймні додаткового фінансування роботи зі справами міграції. Затятим противником утворення нової міграційної служби виявився і приватний консорціум ЄДАПС, монополіст у виробництві та персоналізації бланків паспортів.
По-друге, ДМС повинна займатися і внутрішньою міграцією. Наразі невідомо, наскільки ефективною буде нове відомство, але потенціал та сфера компетенції міграційної службі досить великі.
У коментарі для газети «Дзеркало тижня» Геннадій Москаль розмірковуючи про те, чому створенню ДМС вчиняли такий сильний опір, розповів і про задачі відомства щодо внутрішньої міграції: «Як тільки виникне міграційна служба, вона відразу ж створить повний і точний реєстр виборців і контролюватиме його, а це не всіх влаштовує. Бо тоді вже не буде такої високої явки на виборах, наприклад, у західних регіонах України. Візьмімо, приміром, Чернівецьку область, звідки я родом. За офіційними даними, в ній проживає близько 900 тис. населення. З них – приблизно 600 тис. виборців. З них (адже не їздять на заробітки піонери та пенсіонери) – приблизно 350 тис. перебувають за кордоном. А на будь-яких виборах явка становить, як правило, 95-98%. Сам виїзд громадянина за кордон не дає права виключити його зі списків виборців - він залишається громадянином України. Державна міграційна служба збере інформацію, хто куди виїхав, по кожному селу. Потім міграційним службам відповідних країн буде надіслано запити щодо того, чи не отримали ці люди нового громадянства. Діставши відповіді, служба звернеться до ЦВК, щоб виключити зі списку виборців громадян інших країн, як і має бути за законом. Законодавство України не визнає подвійного громадянства, хоча і відповідальності за подвійне громадянство не передбачає. Реально не можна притягнути до відповідальності людину, яка є громадянином хоч би й 10 держав, проте не дати їй зареєструватися кандидатом у президенти, депутати, не надати їй можливості голосувати і бути держслужбовцем – можна... Це якраз і буде обов’язком Державної міграційної служби».
Іншими слова, згодом подвійне громадянство закарпатців може, як менше, лишити їх права голосу, можливість займати державні посади. Якщо вірити у припущення Геннадія Москаля, що міграційна служба зможе отримувати від іноземних країн запити щодо отримання нового громадянства українцями, то, певно, стосовно «подвійних» громадян держава не буде обмежуватись тільки скасуванням означених вище прав.
І останнє, що гальмувало створення повноцінної структури ДМС – це гроші Євросоюзу на виконування обов’язків перед Європейським Союзом по реадмісії, які не могли "поділити" відомства. Нагадаємо, що відповідно до Угоди про реадмісію (повернення нелегалів), укладеним між Україною та ЄС 18 червня 2007 року, ратифікованої Верховною Радою у 2008 році (і що вже вступило в силу з 1 січня 2010 року), Україна взяла на себе зобов'язання приймати всіх нелегальних мігрантів, що потрапили в країни ЄС через Україну. Зобов'язалася приймати не тільки українців, але і громадян третіх країн, які використовували територію України як транзитну зону. Для будівництва пунктів тимчасового утримання таких нелегальних мігрантів ЄС виділяє 30 млн. євро.
В Україні планується створити десять міграційних таборів. Чотири з них будуть знаходитись на Закарпатті. Великий пункт тимчасового утримання буде побудований в Чопі – на 66 осіб. Повинні з’явиться пункти тимчасового утримання також в Ужгороді, Великому Березному та Солотвині – на 10 осіб.
Найбільші міграційні табори для нелегалів в Україні будуть побудовані в містечку Жданівка Донецької області (на 100 осіб) та смт. Мартинівське в Миколаївській області (на 100 осіб). В інших місцях: Краснодоні (Луганська область), Смельниці (Львівська область), Павловичах (Львівська область), Сопичі (Сумська область) табори будуть розраховані на 10 осіб кожний.
Утім, на плечі держави покладено утримання та депортація нелегального мігранта. Депортація одного нелегалу обходиться державі більш ніж в 1 тисячу доларів. Місячне утримання одного правопорушника – 1000 грн.
Між тим, як свідчать дані ООН, потік нелегалів в Україні за останнє десятиліття збільшився приблизно в 20 разів. Якщо раніше країну розглядали як тимчасовий притулок перед «кидком» в ЄС чи Росію, то в останні роки приїжджають осідати і в Україну. ООН вважає, що зараз у країні проживають близько 7 млн. нелегальних мігрантів.
Більше всього нелегалів потрапляють до України з Росії, частина – з Молдови та Білорусі. Найчастіше – це громадяни Китаю, В’єтнаму, Пакистану, Афганістану, Нігерії, Єгипту, Сомалі та низки інших африканських країн.
На сьогодні ситуація з реадмісією фактично заморожена: офіційному Києву вдалося умовити ЄС відкласти процес масової реадмісії до 2012 року, коли в країні буде створена міграційна служба. Правозахисники сподіваються, що з цього моменту вдасться навести лад хоча б в статистиці. Адже зараз Держкомстат фіксує тільки кількість іноземних громадян, які за рік відвідали країну. У минулому році їх кількість перевищила 21 мільйон.
У сусідній Росії відповідна статистика існує. Реадмісія діє там з жовтня 2007 (стосовно громадян третіх країн – з кінця 2010 року). За цей період до Федеральної служби міграції Росії поступило 5616 клопотань з 18 держав-членів ЄС, Норвегії і Данії. З них у 2011 році надійшло 590 клопотань.
Слід зазначити, що проблеми врегулювання міграційних процесів в України все ж таки рушили з мертвої точки. 5 травня 2011 року набули чинності зміни до Закону про врегулювання міграційних процесів і посилення відповідальності за незаконну міграцію.
Зокрема, іноземцям та особам без громадянства будуть відмовляти, якщо вони обґрунтовано підозрюються в тому, що є носіями інфекційних та інших (включених до спеціального переліку МОЗ) хвороб, в'їжджають в Україну з метою транзиту, але не мають документів і оплачених квитків для в'їзду в країну призначення. Водночас, прийнятим Законом встановлюється заборона на видворення (інше примусове повернення) іноземця та особи без громадянства у разі можливих катувань або жорстокого, такого, що принижує їхню гідність поводження з ними і покарання їх у країні, куди вони видворяються.
13 фактів про іммігрантів в Україні (від голови Харківської обласної ГО "Імміграція – стоп!” Сергія Удовиченко):
1. Нелегальних іммігрантів в Україні більше 7 мільйонів – точну кількість не знає ніхто: ні МВС, ні МЗС, ні Прикордонна служба, ні Президент з Прем`єр-міністром.
2. Легальних іммігрантів, тобто іноземців, які мають дозвіл на постійне або тимчасове проживання – близько 200 тисяч осіб.
3. Тільки 5% нелегалів, потрапляють до України, незаконно перетинаючи кордон (поза пунктами пропуску), решта 95% – це особи, які легально в`їхали до України і не хочуть повертатись додому.
4. Якщо нелегальний іммігрант, якого спіймали при спробі незаконно перетнути Український кордон, заявляє, що він біженець і просить притулку в Україні, то правоохоронці не мають права депортувати його негайно. Видворити або надати статус біженця нелегалу можна тільки після тривалих юридичних процедур – це звичайно забирає від 6 місяців до року.
5. Утримання одного нелегала в пункті тимчасового утримання коштує нашій державі близько 1000 гривень на місяць, а депортація – більше 1000 доларів.
6. Пункти утримання нелегалів знаходяться під пильним наглядом Євросоюзу і різних правозахисних організацій, тому живеться нелегалам непогано – приміром, мусульман годують окремо, згідно з їх релігійними нормами.
7. Посвідка на постійне проживання (по суті це дозвіл жити в нашій країні довічно і в перспективі отримати громадянство) видається міліцією, а от скасувати її практично неможливо, тільки через суд.
8. Якщо у батьків-іноземців на території України народжується дитина, то вона отримує українське громадянство. Батьки цієї дитини, в свою чергу, мають право отримати громадянство за спрощеною процедурою.
9. Іноземці, які легально перебувають на території України користуються соціальною допомогою нарівні з громадянами України, наприклад, мають право отримувати допомогу при народжені дитини – 14500 гривень.
10. В міліцейських звітах про скоєні злочини заборонено вказувати національність (країну походження) злочинця, начебто для того, щоб не сіяти міжнаціональну ворожнечу.
11. Кожен іноземець, який отримав дозвіл на постійне проживання в Україні, має право викликати до себе в гості своїх співвітчизників. Закон не накладає обмежень ні по кількості цих осіб, ні по терміну їх перебування.
12. Етнічні українці, які бажають іммігрувати до України, не мають жодних переваг перед іншими іммігрантами. Для порівняння – держава Ізраїль здійснює імміграцію виключно за національною ознакою.
13. На відміну від країн Євросоюзу, при в`їзді до України іноземці не повинні сплачувати медичну страховку, тому їм надається безкоштовна медична допомога.
Галина Поляница
|
