|
За рівнем захворюваності на туберкульоз Закарпаття — одне з кращих у державі, та вп’ятеро гірше від закордонних сусідів
У Радянському Союзі, було урочисто заявлено, що з туберкульозом, який косив мільйони, у країні покінчено раз і назавжди. Ач, підступна паличка Коха знову лютує – нині на туберкульоз хворіє кожен 50-й українець.
Знову чума. «Біла»
…Мальовнича галявина на околиці села Нанково, що на Хустщині. В очі вдарили позолотою бані чоловічого монастирю. Десятки паломників. Поруч – корпус протитуберкульозного диспансеру. Хустської районної лікарні. Ці дві споруди відомі не тільки в районі, але й області. «Дивись, які зручності, – по-чорному пожартував один із паломників, – помре небога й відразу ченці відспівають…»
Утім, що нищівна сила туберкульозу – справжнє жахіття, аж ніяк не жарт. Клятий Кох безпощадно скосив не одного закарпатця. Серед померлих від туберкульозу в цьому диспансері були й троє найближчих для мене людей – двоюрідна сестра та двоє друзів.
«Те, що Україна перебуває вже 15 років у стадії епідемії на туберкульоз, – розповів журналісту «Закарпатської країни» Володимир Яким, завідувач фтизіатричним відділенням Хустської районної лікарні, – більшість населення, на жаль, сприймає з певним скептицизмом. За дану епідемію воліють краще не згадувати. Мовляв, це мене не стосується. І так, буцімто, своїх проблем по саму горлянку. Аж допоки ця біда не зачепить когось із нас».
Між тим в Україні про спалах епідемії цієї недуги всерйоз заговорили з 1995 року, бо кількість на туберкульоз щорічно збільшувалась небувалими темпами. Та Закарпаття ще кілька років, як мовиться, Бог милував. Причин цьому, на думку експертів, є кілька. Одна з найголовніших – це відсутність у краї в’язниць. Вони є найбільшими розсадниками туберкульозу. Тривалий час від цієї епідемії стримували й звичаї закарпатців. Це – низький рівень алкоголізму та досить високий рівень культури. Як загальної, так і санітарної. Ще один нюанс – низький рівень ВІЛ-інфекції. Немаловажне й те, що в краї відсутні великі мегаполіси, де велике скупчення населення та забруднене середовище.
Вищезгадане якоюсь мірою уберігало закарпатців від так званої «білої чуми». Та, починаючи з 1998 року, громадськість забила на сполох – захворюваність туберкульозу в краї почала заскалювати – 2001 року в області переступили поріг епідемії. «Порогом епідемії вважається тоді, коли на 100 тисяч населення – 50 випадків хворих на туберкульоз, – провадить Володимир Яким. – Із 2001 року, на превеликий жаль, знизити цей показник в області не в змозі. 2009 року в краї він сягнув 60,3 на 100 тисяч, на Хустщині – 48,1, тоді, як по Україні – 72,7 випадків. Та у 2005-2006 роках – відповідно 82-84 випадків на 100 тисяч. Як не прикро, ці цифри для широкого загалу не шокують. А лякатися є від чого. Адже нині у протитуберкульозних диспансерах лежить кожний 50-й дорослий українець. Щогодини на цю недугу захворює троє наших громадян. Щогодини помирає одна людина. Отака гірка статистика.
А як у сусідів?
Туберкульоз, як це не банально звучить, – лакмусовий папірець для суспільства. Адже корені хвороби – суто соціальні. Отже, подолати її одними медичними заходами неможливо. Існує доволі цікавий показник. Чим вищий рівень валового продукту в державі на одиницю населення, тим нижчий рівень захворюваності на туберкульоз. Наші біди – через низьку економіку, зарплату, безробіття, неякісне харчування. Урешті-решт, через спосіб життя. У людей від безвихідної ситуації ламається психіка. Часто-густо вони опиняються «на дні». Заливають безвихідь алкоголем, куривом, наркотиками..
Але, здається, це мало кого в державі хвилює. Бо декларувати підвищення соціальних стандартів – одне, а втілювати їх – інше. Он у наших найближчих сусідів на цю тему менше розпатякають, а більше роблять. Приміром, у Словаччині рівень захворюваності на туберкульоз уп’ятеро нижчий і складає 12 випадків на 100 тисяч населення. У Чехії – 8, Угорщині – 30, Швеції – 6-7, США – менше 5 випадків. І хай не тішить те, що наша країна за цим показником – на рівні з Румунією. Тут його «досягли» завдяки циганам, яких у країні – півтора мільйона. Або, що ми випереджаємо Росію, де на 100 тисяч – 100 випадків. Але ж не забуваймо, що Росія за кількістю в’язнів – на першому місті у світі! А це ж головний «постачальник» цієї недуги! У Казахстані й того гірше. Бо еліта там жирує, а більшість – бідує. Отже, головні пігулки від цієї недуги – боротьба з бідністю.
Де зачаївся убивця Кох?
Найгірша ситуація з лікуванням у країні, за словами Володимира Якима, була на початку 2000 року. Саме тоді розроблялась «Національна програма боротьби з туберкульозом». Відчувався великий дефіцит медикаментів. Лікарі були змушені користуватися одним, а потім другим препаратом. Це призвело до мутації палички Коха. Через це лікувати туберкульоз, за словами Володимира Якима, нині стає набагато важче. (До речі, саме в ті роки ця хвороба й забрала моїх друзів. – І.Ж.) Вищезгадана програма в краї почала втілюватися з 1 січня 2006 року. В її складовій – і безперебійне постачання й забезпечення медикаментами зокрема.
Нині з медикаментами як першого, так і другого ряду з лікування туберкульозу нема. Ці препарати медичної установи краю отримують у достатній кількості централізовано. Приміром, у Нанківському туберкульозному диспансері – тримісячний запас медпрепаратів. І хворі нарешті мають змогу нормально ефективно лікувати хворобу, витримуючи режим як на амбулаторно-контрольованому, так і стаціонарному лікуванні. Проте проблема з мутацією палички Коха залишаються.
Коли впровадять обов’язковий медогляд?
Одним із пріоритетів медичної стратегії – виявлення «вбивці Коха» на ранній стадії. Та колишнього обов’язкового медогляду, як за Союзу, в Україні немає. Про це багато тільки говорять? «Альтернативним методом виявлення хвороби на ранній стадії , – каже Володимир Яким, – є обов’язкове мікроскопічне дослідження. За його наслідками розподіляємо пацієнтів на групи ризику. Вони повинні проходити медогляд щорічно. Групи ризику пацієнтів сформовані на дільницях. Але, незважаючи на такі зрушення, що спостерігаються останнім часом в обласній медицині, на жаль, 40 відсотків хворих поступають до нас на лікування у диспансер у запущеному стані».
А вбивця Кох не дрімає! Від початку інфікування розпаду легеневої тканини минає п’ять-дев’ять місяців, а в окремих випадках – навіть два. І все: згоріла людина! Тому в краї запровадили новацію, що всі люди, які виїжджають на заробітки за межі краю, обов’язково мусять пройти медичне обстеження. В тому числі – й мікроскопічне. Тим часом туберкульоз косить закарпатців. Як уберегтися від недуги? Та хоча б не паліть одну цигарку за другою.
Іван Жирош, Закарпатська Країна
|
