|
Героїзм, сміливість, бойове мистецтво, дисциплінованість і відповідальність, військове братерство із чехами, словаками і поляками воїнів-закарпатців 1-го Чехословацького армійського корпусу Л. Свободи щоразу після бою привертали увагу сталінсько-беріївської кліки. Позаяк серед них було багато в’язнів сталінських ГУЛАГів, отож згодом прийняли рішення кинути їх у бій на Дукельському плацдармі.
Здається пройшло небагато часу з тих пір, як ми урочисто відзначали 72-у річницю Карпатської України — суверенної держави в центрі Європи. Держави, за створення якої жителі Підкарпатської Русі покладали великі надії на здобуття волі і свободи на невеличкому клаптику споконвіку української землі. Однак їх сподіванням не судилось збутись у березні вікопомного 1939 року. Угорські поневолювачі потопили в крові першу пробу дати відсіч окупантам на Красному полі під Хустом, на яку наважився уряд Карпатської України на чолі з її президентом А. Волошином та бійцями Карпатської Січі. І ось на нашому порозі знову постало величне свято перемоги над коричневою чумою ХХ ст. – світлий День Перемоги. Перемоги над фашистською Німеччиною та її прихвоснями, в тому числі й гортіївською Угорщиною.
Залякані кривавою, нерівною битвою під Хустом, жорстоким переслідуванням її героїв та творців Карпатської України, жителі зеленоокої Верховини масово перетинають угорсько-радянський кордон у пошуках кращої долі на теренах Країни Рад. Переходячи кордон, горяни сподівались, що по той бік Карпат вони матимуть порятунок від угорського окупаційного режиму, розраховували на можливість достойно жити, працювати і вчитись… Однак майже всі опинились у таборах беріївських ГУЛАГів.
Їх табірні страждання на лісоповалі, копальнях у краях вічної мерзлоти, вугільних шахтах, спорудженні залізниць за Полярним колом і т.д. припинились тільки у кінці 1942 — на початку 1943 рр., коли Указом Президії ВР СРСР від 19 листопада 1942 року засуджених закарпатців, у тому числі й верховинців, було амністовано. Рятівним кругом для більшості із них стало формування у Бузулуці 1-го Чехословацького армійського корпусу Людвіка Свободи, який у пам’ятні для жителів Срібної землі — березневі дні 1943 року вступив у бій з фашистами під селом Соколово на Харківщині.
Треба сказати, що в 1-му Чехословацькому армійському корпусі Л. Свободи служили 14,2 тисячі закарпатців, у тому числі майже 500 уродженців нашого смерекового краю, які також зробили все можливе, щоби наблизити якнайскоріше радісний день перемоги над ворогом. Можливо, саме за цієї причини Чехословацький армійський корпус Л. Свободи особливо відзначився у боях з фашистами, пройшовши важкий шлях від Бузулука до Праги.
Наукові дослідження показують, що після кожного бою особливо відзначали героїзм і бойове мистецтво бійців — уродженців Срібної землі та верховинського краю. Це й зрозуміло, адже вони рвались у бій заради того, щоби якнайскоріше побачитись з рідними, яких покинули в 1939-1941 роках. Їх ратні подвиги відзначились високими нагородами СРСР та чехословацького уряду, який формувався за кордоном, а також присвоєнням чергових військових звань. Для командування армійського корпусу Л. Свободи інколи було незрозумілим те, як швидко, із знанням справи вчорашні сини і дочки бідних горян опановували військову науку того часу, науку находити і нещадно бити ворога. Тож не дивно, що їм позачергово присвоювали військові звання і часто доручали командувати військовими підрозділами. Із книги — наукового посібника "У вирі кривавої війни…”, який побачив світ в ужгородському видавництві "Карпати” у 2000 році, можна дізнатись, що на тодішній мапі Волівщини (Міжгірщини) немає такого населеного пункту, звідки не було б добровольців у військовому формуванні Людвіка Свободи. Особливо багато було добровольців серед уродженців населених пунктів Тереблянської долини, а також міжгірського і пилипецького кущів. На обмину сказати, що серед вояків вищеназваного армійського корпусу воювало й багато родичів.
Героїзм, сміливість, бойове мистецтво, дисциплінованість і відповідальність, військове братерство із чехами, словаками і поляками воїнів-закарпатців 1-го Чехословацького армійського корпусу Л. Свободи щоразу після бою привертали увагу сталінсько-беріївської кліки. Позаяк серед них було багато в’язнів сталінських ГУЛАГів, отож згодом прийняли рішення кинути їх у бій на Дукельському плацдармі.
Сьогодні вже достеменно відомо, що ця операція з військової точки зору була взагалі непотрібною. Верховний головнокомандувач Й. Сталін добре знав, що на Дуклі геройськи поляже багато бійців-закарпатців, колишніх в’язнів сталінських концтаборів. Одне слово, йому не потрібні були свідки, які б розповідали внукам і правнукам про страшні тортури в цих таборах на неосяжних просторах колишнього СРСР. Так воно і сталось на тій проклятій Дуклі. Корпус Л. Свободи тут втратив майже половину свого бойового складу і більше не брав участі у великих та успішних військових операціях аж до кінця війни.
Багатьом нинішнім молодим людям варто по-справжньому гордитись тим, що серед військових корпусу Л. Свободи були наші земляки: генерали, полковники, підполковники, майори і капітани, надпоручики, поручики і підпоручики, які після війни залишились служити в лавах тодішньої чехословацької народної армії. Степан Бундзяк з Міжгір’я, наприклад, був військовим комендантом Праги. Були серед уродженців Верховини й досвідчені командири і спеціалісти ряду військово-технічних формувань і навіть медичних військових закладів, як Василь Шако із Соймів або Дмитро Кикина з Вучкового, Іван Цар з Лозянського, Іван Медулич із Н. Студеного, Федір Палканін із Синевирської Поляни та Олександр Печора з В. Студеного. Про те, що нашим людям довіряли очолювати високі пости, красномовно свідчить і той факт, що виходець із Лісківця був заступником міністра вугільної промисловості колишньої Чехословаччини.
Тож варто таки хоч за урочистостей величного Дня Перемоги поіменно згадати всіх тих, хто червоними чорнилами вписав свої імена на сторінках історії краю, Срібної землі і незалежної матері-України. Вони достойні того, хоча б за те, що на ратному полі і за мирної праці виборювали для нас світле майбуття.
Василь БЕЛЕНЬ, «Верховина», для mizgir.com.ua
|
