|
Втрата слуху — чи не найстрашніше, що може статися з людиною. Жити у беззвучному світі не так просто: відсутність звуків не дозволяє легко пристосуватися до оточуючого світу та відчути всю його красу.
На Закарпатті однією з тих, хто допомагає нечуючим дітям призвичаїтися до життя та стати повноцінними членами суспільства є Ужгородська загальноосвітня спеціальна школа-інтернат І-ІІІ ст.
Школа була заснована ще в 1904 році, за часів Австро-Угорщини. Набір дітей, що мали вади слуху, проводився з цілої області. Після того як на Закарпатті почала панувати радянська влада, навчання у закладі проводилось за програмою шкіл глухих. А в 1946-1947 роках у школу-інтернат прийшли перші сурдопедагоги.
Сьогодні із стін Ужгородської спеціальної школи-інтернату І-ІІІ ст. виходить молодь з повною середньою освітою. Це дає їм можливість продовжувати навчання у вишах. Чим вони успішно і користуються.
Про досягнення та проблеми вихованців Ужгородської спеціальної школи-інтернату І-ІІІ ст. розповіла директор ужгородської школи-інтернату Наталя Бушко.
— Наталя Іванівна, що насамперед ваша школа хоче та намагається дати її вихованцям?
— Основне завдання нашого закладу — навчання глухих дітей мові, її розвиток та збагачення, розвиток залишків слуху, корекція недоліків слуху та вимови. Ми повинні привити віру у свої сили, надати усі можливості для того, щоб молодь змогла знайти себе та реалізувати свої вміння у подальшому позашкільному житті. Ми хочемо, щоб наші випускники йшли в доросле життя з певними бажаннями та задумами і могли сміливо досягати своєї цілі. Учні школи мають можливість отримати середню освіту, вибирати професію, яка відповідає їхнім бажанням, розумовим здібностям.
— Стати студентом у наш час не так вже й легко, а знайти достойну роботу — ще важче. Цікаво дізнатися, чи не виникає у ваших випускників проблем із подальшим навчанням та працевлаштуванням?
— Так, проблеми є. По-перше, ті професії, якими наші діти хотіли б займатися, не доступні для них згідно нормам техніки безпеки. Люди з вадами слуху не можуть бути, наприклад, перукарями, бо там постійно потрібно працювати з різними хімічними речовинами. Не можуть вони працювати і у тій сфері, де постійно потрібно спілкуватися.
По-друге, майбутнє молоді з вадами слуху у великій мірі залежить від зусиль батьків, адже не всі діти можуть реалізувати свої здібності, талант без підтримки близьких людей.
По-третє, вийшовши із стін нашого закладу, молодь бачить зовсім іншу реальність — суворе життя із своїми правилами. Випускників Ужгородської спеціальної школи-інтернату І-ІІІ ст. запрошують підприємства для глухих УПП №1, УПП №2 м.Ужгорода. Але тут проблема гуртожитків. Якщо вирішать цю проблему керівники підприємств, то частково вирішиться проблема трудовлаштування випускників.
— Наталя Іванівна, яка професія найбільш популярна серед ваших випускників?
— Багато наших вихованців ідуть навчатися на швачок, столярів, кухарів, продовжують займатися керамікою, різьбою по дереву тощо. Випускників Ужгородської спеціальної школи-інтернату І-ІІІ ст. радо приймають у такі виші, як коледж мистецтв ім. А. Ерделі, медичний коледж «Монада» та ін. В основному, закарпатські молоді люди з вадами слуху обирають для себе професію швеї, столяра, художника-оформлювача та зубного техніка.
— Цікаво: яким чином ваш заклад допомагає дітям-інвалідам подолати свої комплекси та сприймати себе повноцінними членами суспільства?
— Один із кроків до життя без страху та комплексів — є залучення молоді до спільної роботи, розкриття їхніх здібностей та уподобань. Тому у нашому закладі постійно діють факультативи та гуртки. Зокрема, ми навчаємо дітей художній вишивці, різьбі по дереву, хореографії, кераміці, основам комп’ютерної грамотності. У нас постійно діють гуртки «Юний біолог», «Юний художник» та танцювальний гурток. Учні школи беруть участь у дитячих художніх конкурсах.
— Пані Наталю, утримувати такий гарний заклад, як ваш, не так вже й легко. Хто вам допомагає забезпечувати хороші умови навчання та проживання для дітей-інвалідів?
— Насамперед, слова вдячності хочеться висловити Управлінню освіти і науки ОДА та Михайлу Андрійовичу Мотильчаку, який його очолює. За їхньої підтримки та фінансування ми можемо покращувати матеріальну базу школи. Так, протягом останніх років ми провели ремонт приміщення нашого закладу: поміняли дах, замінили опалювальну систему, всі вікна, двері тощо.
Ужгородська спеціальна школа-інтернат І-ІІІ ст. забезпечена новішою технікою: мільтимедійними проекторами, сучасними комп’ютерами, FM-системами (слухові апарати найновішої технології), аудіометром (апарат, що дозволяє вчителям самостійно вимірювати рівень втрати слуху їхніх вихованців), апаратами видимої мови та магнітною петлею, що дає можливість учням нашого закладу без перепон спілкуватися тощо.
Тісно співпрацюємо ми і з управлінням «Інваспорт», яким керує Андрій Чегіль, з Закарпатським обласним Українським товариством глухих, яке очолює Наталя Булеца.
За їх допомоги та підтримки для наших учнів створено спортивні секції з волейболу, футболу, настільного тенісу, легкої атлетики, що дає учням можливість у повному обсязі реалізувати себе: стати повноцінними членами соціуму та хорошими громадянами України.
— А чи є речі у вашому закладі, які б ви хотіли удосконалити, змінити?
— Я дуже хотіла б, щоб допрофесійна підготовка школи (столярна, швейна справи) давала можливість трудовлаштуватися нашим випускникам. Вивчається можливість зміцнення матеріальної бази школи з метою створення спортивного та художньо-естетичного профілів. Наші учні серйозно займаються спортом. Маємо вже і свої здобутки: п’ятеро наших учениць –кандидати у збірну України з волейболу; двоє учнів – кандидати у збірну України з футболу, ще двоє учнів – кандидати у збірну України по гірським лижам. А наш випускник Роман Герей — неодноразовий призер Дефлімпійських ігор.
— Наталя Іванівна, щоб Ви хотіли побажати у новому 2011 році вашим учням, вчителям та усім тим, з ким ви співпрацюєте?
— Найперше, що хотілося б побажати, так це міцного здоров’я, натхнення у праці, бажання навчатися та реалізації усіх задумів, мрій. Бажаю нашим педагогам наснаги та успіхів у їхній нелегкій вчительській роботі, родинного тепла та благополуччя, а учням — змогу втілити в життя усі свої знання. Кожному хочу побажати, щоб усі негаразди, проблеми та біди залишилися у минулому році, а майбутній 2011 рік зустрів нас тільки радісними та щасливими подіями.
— Дякуємо за теплу зустріч та приємну розмову. Бажаємо вашому закладу, усьому його колективу та кожному його вихованцю світлого, щасливого майбутнього, вдалих починань та успішних результатів в усіх ваших справах.
Вікторія Попович,Тетяна Горянка, "Репортер”
|
