З цими словами виноградівський «Отелло» схопив кухонного ножа й став завдавати ударів своїй недавній коханій.
Молода жінка загинула лютою смертю, відтак за нею пішов і її коханець.
Убивця, котрий зарізав співмешканку та свого племінника, довіку спокутуватиме вину в тюрмі. Сиротою залишилася маленька дівчинка - плід такого палкого колись кохання. Сюжет, достойний пера Шекспірового...
Колишній «зек» взявся за розум
Неприємності в житті 47-річного жителя Виноградова Карла почалися ще з юності. У 16-річному віці опинився хлопець на лаві підсудних. За крадіжку та грабіж отримав свій перший термін – 4 роки колонії для неповнолітніх. А далі пішло-поїхало... На волі після чергової відсидки виноградівець довго не затримувався. Притягався до криміналу за тяжкі злочини, зокрема за зґвалтування і бандитизм. У підсумку із своїх 47-ми понад 25 років провів за ґратами. Останній раз відсидів 8 років. Однак коли повернувся додому, то сусіди, як мовиться, не впізнали запеклого «зека», який, схоже, вирішив взятися на старість за розум.
Передовсім Карло розпочав ремонт батьківського дому, в якому вже кілька років ніхто не проживав. Далі взявся заробляти гроші: підробляв в людей на будовах, на обійсті чи на городі. Гроші, хоча й невеликі, але завелися. Та не самому ж віку доживати. Карло вподобав собі набагато молодшу виноградівку, з якою й зійшовся. 30-річна Ірина з першим чоловіком нажила аж трьох діточок, але потім розійшлися. Чи то чоловік пиячив, а чи дружина «гуляла» - достеменно не відомо, проте життя у них не склалося. Двох дітей горе-мати «здала» у дитбудинок, третє віддала на виховання своїм родичам.
Коли Ірина перебралася жити до Карла, спершу життя у них нібито налагодилося. Карло не зловживав алкоголем, підробляв, а тому сякі-такі гроші водилися. Невдовзі Ірина народила доньку, й Карло взагалі став взірцевим чоловіком й батьком. Сам бігав на базар, купував підгузники, інші дитячі речі та подарунки для матусі. Нерозтрачену по тюрмах любов чоловік усю спрямував на кохану дружину та донечку. Сусідки та приятельки вже почали заздрити Ірині: мовляв, хоч і з «тюремником» живе, проте яке щастя має! Однак сімейна ідилія в Карла з Іриною тривала недовго. І закінчилася вона з вини безпутної молодиці, якій забажалося молодого коханця. Причому посприяв їй у цьому не хто інший, як сам Карло...
Любов пройшла...
Мав Карло 28-річного племінника Юрія. Коли в того помер батько, хлопець залишився сам-один. Сестра з сім’єю живе окремо, дядько Карло теж має сім’ю. Якось вони разом працювали на будівництві. Добрий дядько, аби якось розвіяти смуток племінника, запросив того в гості. Після гостини той залишився ночувати. Далі ж зачастив у гості вже без запрошення. Не знав Карло, що в голові племінника визрівають далеко не родинні почуття...
За відсутності чоловіка Ірина з Юрієм «закрутили любов». А скінчилося все тим, що співмешканка заявила Карлові, що відтепер житиме з Юрієм. Звісно, зрада дружини та підступність племінника стали для Карла немов громом серед ясного неба: так усе було добре в сім’ї, і на тобі! Проте нічого не вдієш: Ірина перебралася жити у квартиру чоловікового племінника, ще й донечку від Карла забрала.
Звісно, такий розвиток подій вельми засмутив Карла, проте спершу колишній «зек» стримувався. Вмовляв Ірину повернутися, пробував переконати і Юрія. Скаржився і його сестрі, обмовившись при цьому, що якщо Ірина не повернеться до нього, то... порішить їх обох. Однак жодні благання та погрози не діяли на зрадливу Ірину та невдячного племінника. Вони собі кохалися, а кинутий Карло на очах марнів від журби...
Страшна розплата за зраду
Якось Карло зустрів Ірину на вулиці міста й знову став вмовляти повернутися. Несподівано та пообіцяла прийти завтра на розмову: мовляв, тоді й вирішимо все раз і назавжди. Це було в суботу, 22-го листопада. Цілу ніч Карло не стулив очей, уявляючи собі завтрашню зустріч. А на ранок в неділю у гості несподівано завітав брат. З нагоди зустрічі брати розпили пляшку. Ця горілка й стала фатальною. Будучи тверезим, Карло, вочевидь, ще міг би стриматися й не наробити біди. Однак все пішло не так, як слід.
Оскільки Ірина все не йшла, захмелілий Карло сам пішов у місто її шукати. Невдовзі зустрів на вулиці Ірину з Юрієм, який штовхав дитячий візочок. Разом подалися на обійстя Карла. Господар з Іриною увійшли в хату, а племінник залишився з коляскою на подвір’ї.
Розмова видалася короткою. Ірина вперто заявила, що прийшла сказати, що зробила свій вибір на користь племінника й більше до Карла не повернеться.
- Якщо не зі мною, то ні з ким! - з цими словами розлючений Карло скопив до рук замашного кухонного ножа й завдав ненависній тепер уже жінці першого удару. Лезо увійшло в живіт. Але на цьому вбивця не зупинився: бив ще і ще. Ще жива Ірина звалилася на землю, намагаючись відповзти подалі. Тоді Карло став добивати її ногами. На шум у хату забіг Юрій. Між дядьком та племінником розпочалася бійка, під час якої Юрій все намагався вирвати з рук убивці ніж. Однак колишній «зек», згадавши, вочевидь, тюремні «прийомчики», не піддавався.
Супротивники виштовхали один одного спершу в коридор, а далі на подвір’я. Юрій вчепився в руку з ножем, однак Карло не піддавався. В якусь мить вбивця зумів вирвати руку із зап’ястя супротивника й відразу ж ударив того ножем у груди. Страшний удар влучив у саме серце, й Юрій, застогнавши, звалився на землю.
Кинувши ножа, Карло схопив візочок з дитиною і вибіг на вулицю. Діяв, однак, доволі спокійно. Сусідці сказав, аби викликала «швидку» та міліцію: мовляв, у хаті два трупи... Відтак подався до родички, яку попросив приглянути за дитиною. Далі ж убивця понуро поплентався вулицею, очікуючи приїзду міліції.
У тюрмі - до самої смерті
Звістка про страшний злочин у будинку на вулиці Богдана Хмельницького швидко облетіла все місто. Прибувши на місце пригоди, медики констатували смерть Юрія. Ірину доставили в реанімацію, де та й померла.
На місце події прибули перший заступник начальника Виноградівського райвідділу міліції Янош Дорчинець, заступник начальника Ігор Бігорі, начальник служби дільничних інспекторів Юрій Бігар, слідчо-оперативна група, експерти-криміналісти та судмедексперт. Карла невдовзі затримали неподалік міського парку. Той не став відпиратися, чесно розказавши, як усе було.
Після завершення слідства справу направили до суду. Апеляційний суд Закарпатської області у складі головуючого Петра Лизанця, судді Василя Дідика, народних засідателів, розглянувши цю справу, виніс свій вердикт. Виноградівця Карла Осталоша визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (навмисне вбивство двох чоловік) й засуджено на довічне позбавлення волі. Отака страшна розплата за страшний злочин, спричинений нерозділеним коханням...
Іван ГРИЦАН, газета «НЕДІЛЯ»
|
