|
Ця книжка віршів писалася усе життя - українською, російською й італійською. Ірина Сима народилася на Берегівщині, потім тривалий час жила і працювала у Мукачеві, аж поки не перебралася до Флоренції. Але зв’язків з рідними краями не пориває. Тому свою першу, але схоже, що не останню, книжку видала в Ужгороді.
«Сум дощу» зразу викликає в пам’яті давню пісню про шум дощу, перші кадри фільму А.Тарковського «Соляріс». Асоціації ці зумовлено не тільки зовнішньою співзвучністю, а й глибокими змістовними перегуками.
«Соляріс» - про складність взаємин між чоловіком і жінкою, про спроби повернути втрачену любов, пережити її знову, про численні підводні камені на цьому шляху, про надії і розчарування.
Про це ж саме і вірші закарпатської італійки. У книжці присутній практично весь спектр інтимних переживань, але найбільше тут подружнього кохання.
Спостерігати за чужим щастям нібито нуднувато, але тут воно постає омите численними стражданнями, які передували йому, сумнівами, тривалим притиранням одне до одного, спільними випробуваннями.
Постає в усій своїй драматичності, як наслідок тривалої боротьби за це щастя, плекання його, складання його, неначе мозаїки, із радощів, ревнощів, зустрічей і розлук, туги одне за одним, постійної напруженої душевної роботи.
Ліричні герої цих поезій довели своє право на щастя упродовж довгих десятиліть - неначе складну теорему, об яку поламала зуби не одна пара. Принаймні, персонажам «Cолярісу» не вдалося зробити того ж самого.
Тут же таке «звичайне диво» відбулося, тому авторці книжки просто тихо заздриш. Вона переконана, що сум дощу обов’язково закінчується барвистою райдугою.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
