|
Нещодавнім рішенням Печерського районного суду Києва було заборонено використання недобросовісної реклами на адресу прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. У зв’язку з цим у колі певних політичних сил почали роздмухувати скандал навколо нібито утисків свободи слова в Україні. І всі заяви прем’єр-міністра про те, що вона ніколи в житті не допустить цензури, потонули в морі обурливого галасу.
У багатьох країнах Європи політичної реклами взагалі не існує. Але в нас уже склалася така традиція, що політична реклама є активною частиною виборчого процесу. І, переконаний, більшість виборців хоче, щоб ця реклама була максимально зрозумілою, максимально чистою, позбавленою бруду, яким, на жаль, характеризується українська політика. Я цілком підтримую рішення Печерського суду. В самому понятті «недобросовісна реклама» вже все сказано – вона заборонена Законом України і на тому можна було б зупинитися, поставити крапку.
До якогось утиску волевиявлення чи неможливість донесення своєї позиції через засоби масової інформації, рекламні носії тощо ця постанова суду взагалі не має відношення, як би не хотілося це комусь таким чином представити. Наразі з’явився один прецедент стосовно недобросовісної реклами, з’являться ще два-три – і, дай Боже, всі нарешті зрозуміють правила гри й почнуть їх дотримуватися.
Говорити, що свобода слова нищиться в Україні, у даній ситуації – абсолютно безпідставно. Ніхто не забороняє представникам будь-якої політичної сили офіційно заявляти про свою незгоду з іншою політичною силою, озвучувати свої критичні зауваження, аргументовано викривати неправомірні дії свого конкурента тощо. Але мова йде про чесну боротьбу – ти маєш власну позицію, отже, ти готовий її озвучити і під своїми словами підписатися.
Це і є свобода слова. Коли ж суд забороняє використовувати недобросовісні методи агітації, принижувати честь та гідність конкурента, його дії – це вже, вибачте, не утиски свободи слова, а недопущення «чорного піару». Висловлювати критичну позицію – це нормально, а розвішувати «анонімки» без підписів, логотипів, адрес і контактів – це, щонайменше, неетично.
Існує певна закономірність: чим брудніша передвиборча кампанія – тим менша явка на виборах. А низька явка – це можливість фальсифікацій, це пасивні розчаровані громадяни. Якщо ми хочемо розбудовувати нормальну й сильну українську державу, демократичну – то нам потрібно бути свідомими громадянами, тобто такими, що беруть участь в обговоренні тих чи інших подій, висловлюють свою позицію, ходять на вибори. А реклама повинна заохочувати нас зробити вибір на користь того чи іншого кандидата.
Брудна ж реклама, навпаки, розчаровує виборців у виборах як таких. Тому всі тільки виграють, якщо політики почнуть змагатися в позитивних аспектах, доносити позитивні ідеї, а не обливати брудом один одного.
І останнє. Політична реклама відображає ставлення суб’єктів виборчого процесу до своєї країни, до її мешканців. Є над чим замислитися...
Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інституту політичної освіти, спеціально для «НЕДІЛІ»
|
